Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Чого зажурився, милий? Все спомини і спомини тебе не покидають. Галино, минуле не повернути, треба жити майбутнім, а я відчуваю, що майбутнє коротке. Прожито не мало, а дитячого голосу не почув. Ти мені народити не змогла, не змогла мені принести радість, щебет дитячих пісень, не довелось на руках їх носити. Запиту себе, для чого народився? Ніби і щире кохання було, а життя прожито марно. Навіть моєю старістю нікому буде опікуватися.

– Не хвилюйся, удвох будемо коротати вікову старість. Не дамо пропасти одне одному. Якось та буде, Антончику.

Галина помітила, що з Антоном не все гаразд, почав змінюватися на лиці. Може, дійсно ця кволість від важкої праці? У кузню ходив зрідка і то ненадовго. Жалівся, що, мабуть, сільські хлопці виносять залізо, інструменти на металобрухт. А тому у хаті на столі щось вистукує, над свічкою гріє алюмінієві ложки, виделки, паяє оловом, а готового продукту ще немає.

– Що з того вийде, милий? – спитала.

– Коли зроблю, то і побачиш.

– Антоне, чому ти зі мною розмовляєш таким грубим тоном?

– Тобі здалось, дорогенька.

Галина пішла на ферму.

***

Світлана з Олегом зблизились настільки, що жила більше у нього, а додому навідувалась, щоб переконатись, чим харчується Артем і чи все в квартирі на місці. Усі прикраси, цінності заховала у надійному сховку – все було на місці. Їй уже навіть не хотілося жити тут, вона себе почувала щасливою у квартирі Олега. Якщо у перші дні стосунки з Олегом були холодними, то зараз гарячими, у любощах. Олег за Артемом встановив нагляд і знав про його кожний крок буквально все. Наразі зауважень не було і нагляд було знято. Попри те, що Світлана була щаслива, як кажуть у народі: "На чужому горі щастя не побудуєш". Дружина Олега приїхала відсуджувати спільно нажите майно, а також вирішила позиватися у суд за несплату аліментів, хоч купалася у шоколаді. На дзвінок Світлана відчинила двері і побачила Інгу. Впізнала, бо бачила її фото.

– Не зрозуміла, а що ти тут робиш? – грізно спитала і, відштовхнувши Світлану, увійшла у квартиру на повних правах господині, хоч з Олегом офіційно розлучені. – Ти подивись, не встигла зачинити за собою двері, як їх відчинила якась шльондра.

– Я би попросила вибирати більш пристойні слова. Тебе, що не вчили простих елементарних правил етики?

– Ти подивись, мене хочуть поучувати у моїй квартирі. Нічого, ще трохи і будете під парканом жити.

Світлана вийшла у коридор і подзвонила Олегу. Через хвилин двадцять з'явився Олег.

– Хто тобі дозволив заходити у квартиру, – спитав Інгу. – Твоя квартира у Європі і дуй туди, поки я ще добрий.

– Квартиру і що знаходиться в ній будемо ділити у судовому порядку, – відповіла.

Світлана стояла і хіба спостерігала за подією. Олег не нервував, спокійно і зважено аргументував, доводячи їй реально речі, які її спантеличили. Розвернулась і пішла до виходу.

– Зустрінемось у суді, – крикнула і пішла.

Олег, ніби нічого не було, підійшов до Світлани.

– Все буде добре, – заспокоїв і обняв її. – Квартиру вона не відсудить, бо належить мені. А з майна хай забирає хіба своє.

Відбулося два судових засідання. Інга на друге засідання не з'явилась, бо змушена була їхати назад у Європу. Справу закрили. Світлана жила в Олега з острахом, що на порозі знову з'явиться Інга.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!