Слава ЗСУ!

Біда не ходить по лісах, а по людях. Із зони подзвонили, що Сергій покінчив життя самогубством і треба їхати по тіло. Всі обов'язки взяв на себе Олег.

Розділ XXVII

Світлана здогадувалась, що Сергія знайшли друзі по наркобізнесу і вкоротили йому життя. Боргів ніхто не пробачає просто так – їх треба віддавати. Борги Сергія перевели на сина Артема. Світлана дізналася після похорону Сергія від сина, який просив допомоги. Наркоіндустрія має свої неписані закони, яких ще нікому не вдавалось уникнути.

Олег викликав у відділ Артема і наполягав, щоб він признався, хто його тероризує. Хлопець викручувався як тільки міг і доводив, що їх не знає, бо до нього підходять кожного разу інші люди і погрожують вбивством йому і матері. Олег розпочав операцію по знешкодженню наркоіндустрії.

На Світлану два рази був невдалий напад, заступилися прохожі і, вся у страху, просила Олега не переслідувати наркоторговців. Олег був не з тих, що відступають. Кілька наркодилерів одержали різні строки ув'язнення, та наркобізнес як гідра, на місце однієї голови виростає десять. А ще з тим прибутковим промислом пов'язані чиновники з вищого ешелону влади, як правоохоронних, так і адміністративних, тож боротися з ними не просто. Олег не здавався, хоч начальник пригрозив йому звільненням з органів. На одному затриманні наркобаронів Олег віддав наказ застосувати вогнепальну зброю. Було вбито верхівку наркобізнесу, і начальника відділу навіть було підвищено до вищого звання і переведено з відділу у головне обласне управління, а Олегу винесли подяку. Ніби з тим злочинним картелем було покінчено, та насправді обіг наркоречовин припинений не був.

Дрібні наркоторговці розпочали свої чорні справи. Одного дня Артема знайшли у парку без свідомості. Його били безпощадно. Забої, гематоми, переломи – ось такі наслідки не повернення боргів.

Діти не повинні розплачуватися за гріхи батьків – так вважала Світлана.

***

Василину наче обухом вдарило по голові, від почутого потемніло в очах, тіло стало кволим, ноги підкошувались і ледь дійшла до ліжка.

Світлана повідомила, що Сергія немає у живих.

– Догрався, – спромоглася сказати і рухнула і темряву.

Без свідомості пролежала невідомо скільки часу, та в голові шуміло і йшло все обертом. Та що то за нещастя? Не могла збагнути, чому на її голову стільки бід. Перед ким завинила? Віщуванням циганки повірила, а тепер розплата одна за одною. Чому Бог мене не нарозумив? Сама винна і немає чого у цю всю катавасію вплутувати Бога, циганку. Бог дав розум, а ним не кожен може скористатися. (Бог дав розум і волю, а кожен сам обирає свій шлях). Минуле краще не згадувати. Та думки дурні лізуть у голову, і ліки не допомагають.

Сергія похоронили. Артем сказав, що навідається у гості. Та в голосі Василина відчула недоброзичливість. Приїжджай, Артемку, приїжджай. Василина бачила біля невістки красивого чоловіка у міліцейській формі. Офіцер, бо на пагонах були зірки. Хто він – було невтямки. Василина дуже тяжко переносила смерть чоловіка, а смерть сина її спочатку стривожила, а потім було відчуття, ніби так мало статися. Він не слухав Артема – батька, мене – маму. Завжди твердив, що його розумовий розвиток дозволяє логічно мислити, а тому в порадах не потребує підтримки. Та виявилось, що і розумовий розвиток і логічне мислення не здатне контролювати неадекватні дії. На зауваження реагував як людина несповна розуму. Заплатив життям. Доля невблаганна, з долею треба дружити.