Слава ЗСУ!

Василини горе із співчуттям трохи розраджували сусіди Василь і Розалія. Майже завжди були поруч. На лиці Василини почав з'являтися рум'янець, до неї поверталася бадьорість і біль від серця відійшов.

–Невдовзі приїхав онук Артем. Зайшов у хату і ахнув.

– Як гарно, світло, поряд ліс, ставок, тут можна жити і горя не знати, – промовив.

– Ти надовго, Артемку.

– Не знаю, напевно, – невпевнено відповів. – У мене великі проблеми. Батькові борги бандити навісили на мене.

– Їм що, мало батькової смерті? А просили ми з батьком – Сергію, відійди вчасно від наркобізнесу, бо добром не закінчиться – не послухав, і бачиш, чим закінчилось. І тобі раджу: відійди, поки ще не пізно.

– Пізно, бабусю, пізно. Той бізнес затягує і зжирає свідомість людську.

– А чим я можу тобі зарадити. Грошей у мене немає, живу на одну пенсію. А пенсії не вистачає на харчі, комуналку та ліки. Буває таке, що м'яса не бачу днями. Ковбаса на столі хіба на свята. Добре, що поряд живуть добрі сусіди і завжди щось принесуть з м'ясного. Вони тримають поросята, птицю і живуть набагато краще. Якби жив твій дідусь і в нас була би якась господарка, а самій в такому віці вже не до неї. Він бідний пішов у могилу через Сергія – твого батька. Боляче сприймав буквально все, переживав, і серце не витримало.

Василина щиро плакала та бачила, що в очах Артема жалю немає. Чому такі черстві душі у них? Ніякого милосердя, поваги, співчуття, любові. Сергію віддала все своє серце, чим могли допомагали, а вийшло, що у всіх його бідах винні ми. Це і Артем приїхав, і є передчуття, що за чимось – побачимо.

– Артемку, ти з дороги, то я тобі приготую щось поїсти.

– Та щось не хочеться. Давай, бабусю, поговоримо про більш важливі справи.

– Так ти до мене приїхав у справах?

– Авжеж.

– А я подумала, приїхав провідати і може чимось допомогти, а ти у справах. Он у саду треба обірвати яблуні, груші, виноград, а ти у справах. А які це справи маєш до мене, викладай, – не вгавала Василина. Зрозуміла, що онук приїхав щось просити. – Ану давай, говори. Що треба?

– Справа такого роду... – почав Артем. – Я вже казав, що на мене навісили борги батька, а де брати такі великі гроші?

– Ага, он яка оказія трапилася. Артемку, ти погано закінчиш, як твій батько.

– А де я маю такі гроші? Мені спадок від дяді Сема ще не приходив і не прийде. Я просив маму, аби продала квартиру, якщо хоче, аби я лишився живим, а вона сказала, що квартира на Вас.

– Ну то що, я повинна продати квартиру, аби покрити ваші борги, які нажили нерозсудливими вчинками? Того не буде ніколи. Затям собі! Квартиру перепишу на невістку Світлану, а їй де потім жити? А вам наркоманам життя у в'язниці, якщо не хочете жити по-християнськи. Ось така моя буде тобі відповідь, – сказала і відчула біль біля серця.

– То, може, покажи мені ті папери на хату, може треба щось уточнити.

– З паперами усе гаразд – не переживай.

– Значить, мені сідати за грати?

– Сідай, як дурний. Треба було думати головою, або радитися з мудрими людьми. Квартира Світлані – я сказала!