Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– А їй хіба потрібна ця квартира? Вона живе у міліцейського. У квартирі живу я, а вона хіба навідується час від часу подивитися чи ще живу. Деколи зварить їсти, грошей не дає навіть на хліб.

– Ану я зараз подзвоню до неї.

– Не дзвони, не хочу, аби від мене все те вийшло.

– Нічого, я все одно буду мати з нею розмову.

– Вона ще до смерті батька знюхалася з цим міліціонером. Вона ще до зустрічі з батьком зустрічалася з ним, а вийшла за батька заміж. То він засадив батька перший раз, а потім вдруге. Мстився мамі.

Розділ XXVIII

Антона наче підмінили. Говорив зовсім мало, хіба відповідав на запити. Все паяв щось, злився, коли щось ішло не так. Мама почала дуже хворіти, то ж забрали її на другий поверх до нас,

аби завжди була на очах. Своїми ногами вже би не вилізла по сходах. Галина доглядала стареньку як могла, і це помітив Антон. Радів, що в нього є така і не жінка, і не коханка, а просто щира і добра душа. Офіційно одружуватися не хотів. Минуле не давало йому спокою, і він крадькома писав час від часу листи Василині, та не знав її адреси і складав у шкатулку. Ірина – секретар сільської ради – адрес і передати, та все на словах і він з такою позиціє змирився. До Ірини іти більше не наважувався, бо від останньої зустрічі з нею мало голову не втратив. Вона його захопила настільки, що міг втратити Галину, без якої не мав би життя. Ох, ті жінки? Так можуть закохати в себе, хто чим може, що потім відірватися від них не сила. І все ж таки Галина найкраща, йому з нею удвох дуже добре. А те дівчисько хіба уміє цілуватися добре, а до життя яка, Бог хіба знає. Роки промайнули, ніби пісня, але без молодої душі, одні розчарування. Минуле у майбутнє не забереш. Утопія часу. Що можна почерпнути з минулого – звісно що не все. Чомусь все те добре забувається, біль, зло, нещирість, зрада – осідає у серці, яке вмивається сльозами. Для серця – спокій, щирі почуття, добро, милосердя – це цілющий нектар, напиток Богів Олімпу, як кисень для живих істот, як вода, що дає життя усьому живому світу. У зажурі Антон ніби прийшов до висновку, що жити таки вартує, яке би життя не було. І все таки, як склалося життя Василини: чи жива, чи була щаслива? Цікавість мучила (якби знав, що живе за кілька десятків кілометрів – пішов би пішки).

***

Василина сподівалася, що онук Артем приїхав аби допомогти у роботі в саду чи дрова поколоти і поскладати біля дровітні, полагодити хвіртку, яка трималася на гумових пластинах, а треба було поставити завіси і таке інше, а він приїхав за паперами на квартиру. Злість її взяла так, що їй все одно, що з ним зроблять бандити. Жалю і милосердя не було до нього.

Після розмови з Світланою все стало на свої місця. Світлана звернулася до Олега за допомогою для Артема. Артем перевихованню не піддавався, грав у казино і програвав великі гроші, а віддавати не було чим і його ставили на лічильник. Після приїзду від бабусі його невідомі побили до півсмерті і тепер у шпиталі. Напевно і мені треба поїхати провідати онука, хоч не заслуговує на милосердя – подумала Василина.

До шпиталю прийшла з фруктами, солодощами. Артема впізнати було марно. Лице – одне місиво. Хіба очі блистять у червоно-синіх очних западинах. Говорити не міг, бо зламана щелепа, руки прив'язані, бо під'єднані крапельниці. Стогнав, хотів щось сказати, та не міг. Може хотів розкаятися? Прийшла Світлана з Олегом. Обняла, поцілувала і представила Олега. Олег гарний, має добрі і ласкаві очі, підходять одне одному.

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!