Слава ЗСУ!

– Не судіть мене, мамо, я досить настраждалася і хочу нормального людського життя. Я щаслива.

– Світланко, донечко, ніякого осуду, я навпаки рада, що ти знайшла щастя. Живіть у любові і будьте щасливі.

Світлана на радощах обняла і цілувала, ніби рідну маму і заплакала так, що Олегу довелося її заспокоювати.

– не слухав мене, пішов стопами батька, а ще може вгодити туди, звідки привезли Сергія.

Артем крутив головою і видихав стогін з грудей на знак незгоди і розчарування. З очей потекли сльози, тільки йому відомо від чого.

Посиділи ще якийсь час і вирішили, що треба іти Василині на автобус, а Світлані з Олегом невідомо куди, бо ще не визначилися. Біля входу до шпиталю Олег підійшов до Василини і з ласкою запропонував зайти до них у гості. Як не хотіла іти, та на такі щирі вмовляння дала згоду. Олег подзвонив, і через кілька хвилин міліцейська машина під'їхала і повезла їх до квартири Олега.

Світлана швиденько пішла на кухню, Олег зник за дверима і Василина залишилась наодинці з меблями. Розглядалася на всі боки і пішла на кухню до Світлани. Світлана розказувала все про себе і Олега, як вони зустрічались до армії, а Сергій її знайшов і здавався їй при великих грошах, що смітив ними у кафе, ресторанах. Так захопив, що почала забувати Олега і в результаті вийшла заміж за Сергія. Її батькам Сергій дуже не імпонував, видався базарною бабою і Бендером, але я їх вмовила і вийшла заміж. А потім зрозуміла, звідки беруться ці гроші. Сергій майже кожного дня приходив під кайфом і мені пропонував покурити, але я відмовлялася, а потім грошей не вистачало на харчі, квартплату. Ходила до батьків, позичала, але ніколи не віддавала, бо не було звідки брати. Пішла на низькооплачувану роботу, хоч і вища освіта, та нормальної роботи не було. З хати почали зникати коштовності. Сам на роботу не ходив. Казав, що от-от будуть гроші, а їх не було. Заставляв мене позичати гроші у батьків, бо йому треба зробити укол, інакше помре. А коли відмовляла, бив куди попало, копав ногами. Ох і настраждалася я з ним.

– Бідненька ти моя донечко, – гладила Світлану і співчувала.

– Артем – викапаний батько. Навіть і він до мене прикладав руки, сказав, що вб'є, якщо не продам квартиру. Я тоді йому і сказала, що квартира не моя, а бабусі. І він сказав, що поїде стару квочку ламати і забере папери.

– Он воно що! Я зразу здогадалася, у чому полягав його візит до мене.

Розділ XXIX

Василина повернулася додому на другий день і прилягла відпочити, та думки не полишали її. Треба переписати квартиру тільки на Світлану так, щоб про те не знав Артем. Нехай і надалі думає, що квартира на мені. Я уже у такому віці, що треба надати лад з нерухомістю, аби не дісталась будь-кому. Поїду провідати Артема і заодно дам лад з документами на квартиру.

У думках побачила образ Антона, що стояв на майдані Незалежності. Вже пройшло кілька літ з тих пір, а бажання побачити його не вщухало. Антоне- Антоне, що я наробила? Гординя куди вже поділася? Прийшло розкаяння і почуття власної вини, що призвела до розлуки. Артема уже немає давно і навіть не згадувала про нього, хіба що коли треба піти на могилу. Ніби ніякого кохання і не було, було просто захоплення і рожеві окуляри. Все пішло прахом: веселе, розгульне, грошовите, забезпечене життя, поїздки світом, стрільба по мішенях, зліт під небесами – все це ніби у тумані. Туман такий щільний, що хіба атомною бомбою вгатити, аби розвіявся. Так-так, все це було, а справжнього кохання не пізнала. Антон матеріально не зміг би забезпечити, а от увагою і щирим коханням так. Нарешті дійшла до висновку, що не все те, що блистить – золото, і багатством не все купиш. Змарнувала життя своє і Антона. Спокута прийшла запізно. За такими думками її і застукала сусідка Роза.