Слава ЗСУ!

– Ти захлиснулась водою? – спитав її.

– Напевне, давай пливемо до берега, – промовила.

На мілині Антон взяв Галину на руки і поніс на берег до лавки. Галина прилягла.

– А ти повернись на спину, буду викачувати воду з легень.

Галина зробила так, як сказав Антон. Антон підставив руку під голову, наклонивши так, щоб при натисканні на груди виходила вода. Галина, відчувши дотик рук до грудей, мало не зомліла, а він злегка натискав і масажував. Йому самому було приємно, дивлячись на груди, ще більше коли торкався їх. Нарешті вода фонтаном вийшла з грудей і Галина ніби прокинулась із сну. Все це нею було придумано, бо їй приємно було, вона вперше відчула дотик до грудей і тіла рук мужчини.

У Галину закохувались хлопці та вона нікого не допускала до зближення з собою. Мала найбільшу надію, що Антон закохається у неї. Василина вивчиться і знайде собі когось з одногрупників, і тоді Антон буде мій.

– Дякую Тоша, що порятував мене.

– Та немає за що, я зробив те, що мав би зробити кожний, будучи на моєму місці.

– А можна мені поцілувати Тебе, як подяку.

Антон не чекав такого повороту і дав згоду. Галина обняла за голову і поцілувала в губи так ніжно, що Антона кинуло в жар. Не пручався, а Галина так присмокталася, мов п'явка. Злегка відсторонив і побачив сльози на очах, які стікали по обличчю.

– Що з тобою, Галино!

– Та нічого, просто так, а я, між іншим, плакса, не дивуйся. Антоне, а можу я прийти до тебе у кузню?

– Приходь, треба щось зробити – зроблю.

– Ну й добре, прийду, треба самку нагострити.

– Добре, чекатиму.

Розділ V

Василину непокоїли слова циганки: "... батько твій при пагонах і живе в іншій країні". Так хто ж мій біологічний батько, чому мама замовчує, не хоче сказати? Ця думка більше непокоїла, аніж розповідь про коханого та хлопця, з яким буде пов'язане майбутнє життя. Навіщо зустріла цю циганську потвору, яка з ніг на голову поставила питання мого життя? Було все добре. Ото думала: закінчу навчання і куди б не відправили на роботу, поринула би у неї і вже заробляла гроші. Із фінансами завжди була проблема, грошей, які присилала мама, плюс мізерна стипендія – вистачало хіба що на хліб і чай та піти у їдальню вузівську хіба один раз на день. З одягу за студентські роки прикупила одні мешти, босоніжки і сукню. У кіно майже не ходила, а у театр і поготів. Подруги із забезпечених сімей і дівчата одягом ділилися, бо були одного зросту і комплекції. Ось так проходило моє студентське життя. Я навіть переконана, що подругам батьки пригріли місця по місцю їх проживання. А таких як я, селюків, направлять до чорта на роги. Була розмова, що нас направлять у Середню Азію, до косооких. Ніхто не зважає на те, що в мене мама одна і почала хворіти. Хто буде її доглядати? Нікому до цього діла немає. "Ви комсомальці і куди партія покличе, туди і поїдете!" Заперечувати ніхто не посмів. Та вже як буде, так буде. Та перед розприділенням нам дадуть місяць канікул, щоб могли зустрітись з рідними, коханими.

Подруги так зачиталися, що поснули і сопіли. Надворі припікало, а у кімнаті було тепло, але не жарко, пішла до умивальника і облилась холодною водою. Спочатку по тілу пішли дрижаки, а потім стало свіжо і приємно, з полегшенням зітхнула і пішла до вікна. За вікном було гамірно, чути було сміх і плач дітей, адже поряд з гуртожитком знаходився дитячий садок, тож гамір був цілими днями, хіба що спокій був, коли у дітей був сонний час. Ми вже звикли за всі роки навчання, і до цього ставились з розумінням. Щось потягнуло на сон, тіло розслабилось, відчувалась втома, очі пекли і я пішла до ліжка.