Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

І взагалі помаранч — це не наш овоч (лізе в голову: бананова республіка, Оранжева республіка). Наш прапор кольору поля і неба, за нього віддавали життя кращі люди всіх поколінь. І якщо вже нас не стає боротися під нашим національним прапором, якщо нам потрібен цей форс-мажор…

Але я відігнав цю думку. Я хотів їм вірити.

Всі хотіли.

Зрештою, це гарний колір, у Нідерландах це королівський колір. Він як очисне помаранчеве полум’я, в якому має згоріти вся нечисть. Навіть щити омонів робляться помаранчеві у відсвітах прапорів. Між ними й нами пурхають надувні помаранчеві кульки. Дуже амортизує.

Приїхала московська опозиція, одягла помаранчеві шарфики.

Європарламентарі обіцяють розповісти своїм онукам про українську Помаранчеву революцію. Її вже називають елеґантна революція, революція усмішок. Може, це вже і є та довгождана усмішка Долі?

Потроху міняється тональність Майдану, примовкає «Плач Єремії», пісні героїчні, стрілецькі й народні. Зникає дух опору, пафос протистояння, саркастичний національний бурлеск. І ось уже премила російська пісенька, знайома ще з радянських часів, починає домінувати над Майданом — «Оранжевые дяди, оранжевые тети, оранжевый верблюд!». Це вже як лейтмотив Майдану, як його позивні. А що вона російська, то ми ж не якісь націоналісти, ми прихильні до всіх народів. Ми добрі, ми великодушні, ми коли перемагаємо — даємо перемогти нас.

Я боюсь. Отак внесемо їх у владу на своїх плечах, а що, як вони не борці, не герої, а всього лише «оранжевые дяди, оранжевые тети»? Потім вони полиняють або перефарбуються, а я так і залишусь «оранжевим верблюдом».

— Ти скептик, — каже дружина.

Тепер уже мій скепсис її добиває.

Я не скептик. Просто я знаю закон маятника. Хитнулося в один бік, може хитнутися у протилежний.

Ми вночі біля Кабміну. На пагорбах гримлять барабани. Що ми пікетуємо? Вікна Кабміну чорні. Єдине вікно на якомусь поверсі світилося і погасло. Хтось там із темряви дивиться на нас. Око Дракона. Він нас бачить, ми його — ні.

А барабани б’ють. Диригує дівчина, такий маленький Ґаврошик у в’язаній шапочці, в оранжевущому светрі — як іскорка на снігу. Вона вібрує вся і вимахує, керує тим незвичайним оркестром, надає таких барабанних темпів, що вже невідомо, чи вона творить ритм, чи ритм творить її.

І раптом я побачив Тінейджера. Я впізнав би його серед тисяч — комп’ютерника з пальцями піаніста і обличчям поета. Посинілий від холоду, обмотаний помаранчевим прапором, він разом з іншими б’є в барабан на тому пагорбі навпроти Кабміну.

Між нами люди і люди, нескінченні людські потоки, крізь які, безперервно клаксонячи, прокладають собі дорогу машини. А згори по спадистій вулиці молодь котить, роздягаючись реготом, величезні снігові кулі у формі тепер уже символічних яєць. Гукати було марно.

Увечері я пішов до нього, у студентський наметовий табір. Спочатку мене зупинили, охоронці були нові, і сова у помаранчевій стрічці подивилася на мене круглими очима, — але він мене побачив, підійшов, ми обнялися.

Він перезнайомив мене зі своїми друзями. Ми погрілися біля чорної бочки, на дні якої жевріли відгорілі дрова, і його тонкі музичні пальці світилися над червоним жаром.

Вранці я його знову бачив на пагорбі. Він так само завзято калатав у залізну бочку. Він, що слухав голоси природи, тепер вибиває шалений ритм.

Я бачив, як він сміється. Я бачив, як вільно й невимушено він рухається.

Я бачив, як він увечері танцює з тією дівчиною-Ґаврошиком!

Ось вони й виросли — перше покоління нашої Незалежності.

Попередня
-= 174 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар