знайди книгу для душі...
— Іди продай зіпсовану сокиру, та не продешеви; а решту я мушу заробити, щоб заплатити сусіді.
Син узяв сокиру і поніс у місто до одного золотаря. Той випробував її, зважив і сказав:
— Вона коштує чотириста талярів. У мене стільки готових грошей нема.
— Дайте мені скільки маєте, а решту віддасте потім.
Золотар дав йому триста талярів, а сто лишився винний. Хлопець вернувся додому й каже батькові:
— Тату, в мене є гроші, йдіть до сусіди й спитайте, скільки він хоче за сокиру.
— Я й так знаю, — відповів батько. — Один таляр і шість грошів.
— Ну, то дайте йому два таляри й дванадцять грошів. Це вдвічі більше — мабуть, вистачить із нього. Дивіться, грошей у мене повні кишені, — і дав батькові сто талярів: — Тепер вам нічого не бракуватиме, живіть і не тужіть.
— Лишенько! — вигукнув старий. — Звідкіль це в тебе таке багатство?
Тоді син і розповів йому, що з ним трапилося в лісі і як йому пощастило добути багатство.
З такими грішми він знову пішов до школи доучуватись, а володіючи чудодійною шматинкою, міг вилікувати всяку рану й прославився на весь світ як лікар.
ГОРА ЗІМЕЛІ
Шили колись два брати, один багатий, а другий бідний. Багатий нічим не допомагав бідному, і той ледве животів на світі, часом доходило до того, що й шматка хліба не було для жінки та дітей. Якось їхав він своїм візком через ліс, коли гляне — а при дорозі височить велика гола скеля. Досі він такої скелі ще не бачив, тож зупинився і почав її розглядати. Аж раптом із хащів виходять дванадцять великих страшних чоловіків. Він одразу збагнув, що то розбійники, сховав свого візка в кущах, а сам виліз на дерево і став чекати, що воно буде далі.
А розбійники підійшли до гори й гукнули:
— Гора Земзі, гора Земзі, відчинись!
Гола скеля вмить розсунулась, і дванадцятеро увійшли всередину. А тільки–но ввійшли, гора зачинилась. Трохи перегодом розбійники вийшли знову, несучи на спинах важкі лантухи. Опинившись надворі, вони гукнули:
— Гора Земзі, гора Земзі, зачинись!
Гора зачинилась, і не лишилося навіть знаку, де вхід.
А розбійники пішли собі.
Коли вже їх зовсім не стало видно, зліз бідняк із дерева, і закортіло йому дізнатися, [80] що ж там заховано в горі. Отож він підійшов до гори і гукнув:
— Гора Земзі, гора Земзі, відчинись! — І гора відчинилася перед ним.
Він увійшов досередини й побачив велику печеру, повну золота й срібла, а трохи далі, наче великі купи зерна, насипано перлів і світлосяйних самоцвітів. Бідолаха не знав, що йому й робити, чи можна хоч трохи взяти з тих скарбів. Нарешті напхав він повні кишені золота.
А перлів і самоцвітів не зачепив.
Вийшовши з печери, він сказав:
— Гора Земзі, гора Земзі, зачинись!
І гора зачинилась, а він зі своїм візком поїхав додому.
Тепер йому не треба було ні про що турбуватись, за взяте в печері золото він міг купити для жінки й дітей не тільки хліба досхочу, а навіть вина, жив весело, але чесно, не забував і бідних і кожному робив добро.
А коли гроші витратилися, він пішов до брата, позичив у нього мірку і знову набрав у печері трохи золота. Але з великих скарбів не зачепив нічого.
Ідучи туди втретє, він знову позичив у брата мірку. А багатий брат уже давно заздрив, що бідний став заможний, завів гарне господарство, і не міг зрозуміти, звідкіль у брата це багатство і навіщо йому мірка.
Ось він і пішов на хитрощі — намазав дно мірки смолою, і до смоли прилип золотий червінець.
Побачивши того червінця, багатий зразу пішов до брата й питає:
— Що ти моєю міркою міряв?
— Жито й овес, що ж іще, — відповів той. [81]
Тоді багатий показав йому золотого червінця. І погрозив донести на нього в суд, якщо не признається. І брат розповів усе, що з ним трапилось.
Тоді багатій наказав негайно запрягати воза й поїхав, щоб по–своєму розпорядитися скарбами.
Під'їхавши до гори, він гукнув:
— Гора Земзі, гора Земзі, відчинись!
Гора відчинилась, і він увійшов у печеру. Перед ним лежали такі скарби, що він розгубився і не знав, за що найперше хапатися.
Нарешті насипав у лантух стільки самоцвітів, що насилу підняв на плечі, й поніс надвір.
Але жадоба так заполонила всі його думки, що він забув, як називається гора, і, виходячи, гукнув:
— Гора Зімелі, гора Зімелі, відчинись!
Та гора й не ворухнулась, а стояла зачинена, бо то не була її справжня назва.
Багатія взяв страх. Та що довше він силкувався пригадати, як зветься гора, то більше плуталися думки у нього в голові.
Вже він і скарбам був не радий.