Слава ЗСУ!

— І я теж можу набрати його? — спитав король, і очі його запалали жадобою. [178]

— Скільки схочете, — відповів Щасливець. — Попросіть поромника, щоб перевіз вас на той берег, а там насипайте собі золота повні мішки.

Жадібний король квапливо зібрався в дорогу, приїхав до річки та й кличе поромника, щоб той його перевіз. Поромник підплив, узяв його на пором, а коли вони причалили до другого берега, дав йому в руки стерно, а сам зіскочив з порома. Довелося королю, на кару за його гріхи, перевозити людей через річку.

І якщо в нього ніхто не взяв стерна, він їх перевозить і досі.

ЗОЛОТИЙ ПТАХ

Був собі колись король, і мав він за своїм замком чудовий сад, а в тім саду росла яблуня, що родила золоті яблука. Коли яблука почали доспівати, їх порахували, а вранці бачать — одного не вистачає. Доповіли про це королю, і він звелів, щоб кожної ночі біля яблуні хтось вартував.

У короля було три сини. Першої ночі він послав вартувати в сад старшого сина. Та опівночі хлопця зморив сон, а вранці він побачив, що одного яблука знов не вистачає.

Другої ночі пішов вартувати середній син, але йому теж повелося не краще, ніж старшому. Тільки–но вибило дванадцяту, він заснув, а вранці недорахувався одного яблука.

Тепер настала черга третього сина. Зібрався він іти на варту, а батько не дуже йому довіряє–мовляв, якщо старші два проспали злодія, то менший і поготів його не спіймає. Та врешті таки погодився, щоб він спробував щастя.

Хлопець ліг під деревом і не спить. Коли вибило дванадцяту, в повітрі щось зашурхотіло, і він побачив у місячному світлі якогось птаха, що летів до яблуні. Пір'я в птаха блищало, як щире золото.

Птах сів на дерево і тільки–но зірвав дзьобом яблуко, як хлопець пустив у нього стрілу. [180]

Птах полетів, але стріла зачепила крило, і одна золота пір'їна впала додолу.

Хлопець узяв пір'їну, приніс її вранці батькові й розповів, що сталося вночі. Король зібрав свою раду, і всі погодились на тому, що одна така пір'їна більше варта, ніж ціле королівство.

— Якщо ця пір'їна така вартісна, — сказав король, — то вона мені одна ні до чого, я хочу мати цілого птаха.

І ось старший син вирушив у дорогу, сподіваючись, що зі своїм великим розумом неодмінно знайде птаха. Пройшов він трохи дорогою, аж бачить — на узліссі сидить лис. Зняв він з плеча рушницю, прицілився в нього, а лис і каже йому:

— Не стріляй мене, я дам тобі за те добру пораду. Я знаю, що ти вирушив на пошуки золотого птаха. Сьогодні ввечері ти прийдеш у село, де стоятимуть один проти одного два заїзди. Один буде яскраво освітлений і з нього долинатиме веселий гомін, але ти не завертай у нього. Зайди в інший, хоч він тобі здасться й поганим на вигляд.

«Яку там добру пораду може мені дати нікчемна тварина!» — подумав королевич і на–тис на гачок. Але не влучив у лиса, той випростав хвоста і чкурнув у ліс.

Королевич пішов далі своєю дорогою і ввечері досяг села, де стояли два заїзди. В одному заїзді співали й танцювали, а другий мав жалюгідний, сумний вигляд.

«Я був би дурний, якби завернув до того злиденного заїзду, а не до цього багатого», — подумав королевич.

Зайшов він до того заїзду, де співали й танцювали, поринув з головою у веселе життя [181] і скоро забув і про птаха, і про батька, і про все, чого його навчали й що казали шанувати.

Минав час і а старший син не вертався. Тоді зібрався на пошуки птаха середній син. Як і старший, він зустрів дорогою лиса, і той дав йому добру пораду, на яку він не зважив. Прийшов він у те село, де стояли два заїзди, й почув в одному радісний галас. А біля вікна в тому заїзді стояв старший королевич і кликав брата до себе. Не встояв той перед спокусою, зайшов туди й поринув з головою у веселе життя.

Знов минув якийсь час, і на пошуки птаха зібрався найменший королевич. Та батько не хотів його пускати.

— Дарма й пробувати, — сказав він. — Якщо твої брати не знайшли золотого птаха, то ти й поготів його не знайдеш. А як тебе спіткає якесь лихо, ти не даси собі ради, бо не маєш меткого розуму.

Та королевич стояв на своєму, і врешті батько відпустив його.

На узліссі знов сидів лис і просив не вбиває ти його, а за те обіцяв добру пораду. В найменшого королевича було чуле серце, і він сказав:

— Не бійся, лисе, я тобі нічого не зроблю.

— І не пошкодуєш, — мовив лис–А щоб ти швидше опинився там, де тобі треба бути, сідай мені на хвоста.

І тільки–но хлопець сів, де йому сказано, як вони помчали через поле й ліс, аж вітер у вухах засвистів.

Коли вони досягли села, хлопець зліз з лисового хвоста й послухав доброї поради — зайшов, Не озираючись ні на що, до біднішого заїзду й спокійно переночував там. [182]