Слава ЗСУ!

Ти?! Чи не ти?

Клянусь!.. Та ви що?!.. Невже ви думаєте, я б приховував, якби здав гроші в міліцію? Ніколи! Я ж узагалі не вмію нічого приховувати... На жаль...— Кум Цибуля усміхнувся.

То була правда. Приховувати щось Кум Цибуля таки не вмів. У нього завжди все було написано на обличчі.

А хто? Як ти думаєш? — зітхнула Шурочка.

Кум Цибуля знизав плечима, потім роззирнувся по класу:

А може... може, Ромчик?

Ромчик?

А що?.. Ви ж пам'ятаєте... на День Перемоги...

Якщо ви скажете, що найбільша для вас у житті радість — мити посуд, особливо жирні каструлі, що ви ладні у будь-яку мить проміняти гру у футбол, у класи, у що завгодно на миття посуду, щоб тільки пошкрябати пригоріле дно,— я вам, вибачте, не повірю.

Не можу я повірити, що нормальна здорова весела людина може щиро захоплюватися такою, м'яко кажучи, незахоплюючою справою.

І ніколи не думав я, що існують на землі такі люди.

Аж раптом...

Вчені довели, що найбільш балакучі в світі — це діти від п'яти до десяти років. За день вони вимовляють у середньому чотирнадцять тисяч слів.

Але Люська Зарічняк вимовляє не чотирнадцять, а всі п'ятдесят тисяч слів. Якщо не більше.

Ой, ви знаєте... ви знаєте...— вигукує вона з самого ранку, тільки переступивши поріг класу.— Уявляєте... уявляєте... Жах!

І починає, як з кулемета, видавати інформацію. Про те, що в якоїсь дівчинки у тролейбусі розв'язався шнурок, що вчора у магазин «Кулінарія» на Хрещатику залетів горобець і не міг вилетіти, що в якоїсь тьоті Мусі з п'ятнадцятої квартири збігло молоко, що... Перелічити всього просто неможливо. І все це в Люськи було однаковим «жахом». Уявляєте?..

Так от оця Люська Зарічняк першою принесла звістку про те, що Ромчик Лещенко захоплюється миттям посуду.

Не просто миє, а саме захоплюється.

Уявляєте, вікна їхньої кухні виходять якраз під наш балкон. Вони на другому поверсі, а ми на третьому. Ви не думайте, я зовсім не підглядаю. Дуже мені треба. Я взагалі ніколи не підглядаю. Підглядати дуже некрасиво. Підглядають тільки зовсім не- виховані, безсовісні люди. Терпіти не можу, як підглядають. Але коли тобі щось просто саме лізе в очі, не будеш же ти одвертатися. Правильно?.. Так от я вже давно помітила, що Ромчик часто стоїть біля мийниці й миє посуд. У них мийниця за плитою у глибині кухні. Як трохи перехилитися через бильця, то добре видно... Ну, думаю, миє собі й миє. Хай!.. Мамі, мабуть, допомагає, мама попросила, мало що... Я теж іноді мию, як попросять. Треба ж дома допомагати. Правильно?.. Але вчора чую — мати його: «Ром- чику! Та кинь ти вже ці каструлі, я сама. Біжи надвір. Хлопці оно вже двічі у футбола гукали...» — «Переб'ються! — каже.—Почекають».— «Ну що ти скажеш! — сплеснула мати руками.— Раптом ні з того ні з сього захопився миттям посуду. Синку! Та що з тобою, чесне слово?» — «А що? — усміхається.— А як мені подобається! Не може бути такого хобі, чи що?» Уявляєте?.. Жах!..

Гриша Гонобобель одразу весело загорлав:

Га-га!.. Здорово!.. Каструльник Лещенко!.. Га-га!.. Мийник- помийник!.. Хобі-бобі!.. Га-га!

Але Шурочка Горобенко, найпоміркованіша і найрозважливіша в класі, на Гонобобеля одразу цитьнула:

Цить!.. Ти у житті, мабуть, ложки за собою не вимив. Чого зуби скалиш!.. Нічого сміятися... Але факт цікавий. Я сама хоч і мию завжди посуд, але щоб захоплюватись... Треба з ним поговорити.

Ромчик Лещенко не був такий галасливий, як Гришка Гонобобель, але й не був такий тихоня, ак Антоша Дудкін.

Ромчик був звичайний собі нормальний хлопець. Середньоста- тистичний, як сказав би тато Шурочки, доктор економічних наук Іван Семенович Горобенко. Коли у класі був галас, Ромчик галасував. Коли у класі була тиша, Ромчик сидів тихо. Були в нього і п'ятірки, але були й трійки, а іноді навіть двійки (Хоча й рідко).

Міг Решток смиконути якусь дівчинку за косу або «конячий хвіст», але міг і почастувати її цукеркою. Одне слово був Ромчик звичайний середньостатистичний хлопець. І тому таке незвичайне, прямо скажемо, виключне захоплення всіх здивувало.

Але треба бути делікатними,— сказала Шурочка.— Я сама з ним поговорю. Ви всі навіть не підходьте близько. Ясно?

Всім було ясно.

Крім Гонобобеля.

А я підійду. Ги-ги! — гигикнув він.

Довелося стукнути його портфелем по голові.

Дія відбувалася перед уроками, до зарядки.

Ромчик, нічого не підозрюючи, гортав нашвидку підручник (не встиг щось довчити).