Слава ЗСУ!

Не минуло й хвилини, двері під'їзду знову розчинилися й вийшов Гена Степовецький, якого ще з дитсадка усі називали не інакше, як Крокодил Гена. Крокодила Гену вела за руку старша сестра дев'ятикласниця Марина. І він, і вона несли барвисті поліетиленові торбинки.

«У басейн покульгали,— знову пхикнув Толя.— В чемпіони пнуться!.. Кроль, брас, батерфляй...»

Не встиг він усе це подумати, як слідом за Геною і Мариною з під'їзду вийшов Алик Івасюта. Його вела за руку мама — висока пишноволоса красуня у синьому вельветовому платті з блискучими ґудзиками. Алик ніс папку з нотами, а мама скрипку у футлярі.

«О! І цей на свою музику намилився,— утрете пхикнув Толя.— Майбутній Паганіні! Так кажуть про нього мама і три тітки, що живуть усі в одній здоровецькій квартирі на п'ятому поверсі. От іменно — Паганіні! Наталочка Приходько, яка живе на одній пло-

щадці з Івасютами, говорила, ніби казав її тато, що коли Алик перепилює свою скрипку, в нього починають боліти зуби.~

Толя пхикнув учетверде. І тут же зітхнув.

«Ну чого ти?! — сам собі сказав.— Чого ти пхикаєш?! Розпхикався!.. Признайся, що просто заздриш їм... Нікчема!»

Йому стало боляче. Кілька днів тому та сама Наталочка При- ходько, яка вчить одразу три мови — англійську, французьку і німецьку— і яка віднедавна стала не Наталочка, а Наталі (з наголосом на останньому складі, бо саме так вимовляється по-фран- цузькому її ім'я), так от та сама Наталі Приходько сказала, що її мама сказала, що вихованням дітей треба починати займатися якнайраніше, бо якщо не виявити вчасно здібностей, то навіть із найздібнішої дитини нічого не вийде, а виросте просто нікчема.

Нікчема!.. Толя тоді ж подивився у словник — що то таке.

«Нікчема — ні на що не здатна людина»... Ні на що не здатна...

Толя зітхнув.

Ще зовсім недавно було так добре! Всі вони ходили у дитсадок.

Разом гралися. Було весело. Люся Гуліна й Богдан Ципочка були звичайні собі Люська й Богдан, яких можна було стукнути по спині, ганяючи у квача. І Алик Паганіні не знав, де у скрипки смичок, а де все інше. А Наталі Приходько не те що трьома іноземними, рідною українською кілька слів докупи стулити не могла.

Та тільки пішли вони до школи і... почалося... Батьки наче голови погубили. Наче наввипередки заповзялися, хто до кращого, до наймоднішого діла свою дитину притулить. І розтягла доля То- ликових друзів від нього за якийсь місяць. То, бувало, щовечора у дворі дотемна гасають, у щось граються, бігають, верещать так, аж пенсіонери, що на дитячому майданчику під грибком «козла забивають», здригаються нервово... А тепер... Наталі Приходько іноземні слова зубрячить. Алик Паганіні гами смичком випилює, Ципочка й Гуліна дзиґами на льоду крутяться. Крокодил Гена у басейні мокне... Лише Толя, один як палець... тиняється, нікчема...

Може, й він би не згірше за інших і на льоду крутився, і в басейні хлюпався, і слова іноземні зубрячив... Та... Нікому його водити. Батьки в нього лектори товариства «Знання», у роз'їздах весь час. А бабуся Мариля нездужає («на ноги впала», як сама каже). Не стільки вона його, скільки він її доглядає. І в магазин бігає, все в дім приносить. І взагалі, що треба, робить. Добре, що вона хоч їсти варить та по господарству, кульгаючи, порається.

Але, якби бабуся Мариля і не впала на ноги, а була моторна, як Ципоччина, хтозна, чи водила б вона його по тих ковзанках та басейнах. Якось у них в родині не прийнято було водити його. Навіть у дитсадок він завжди сам чимчикував. Добре, що недалеко, півкварталу всього, й вулицю перетинати не треба.

Він уже думав,— може, самому кудись записатися й ходити. Але так і не наважився. Ще оті дяді й тьоті в секціях на глум піднімуть: чого, мовляв, такий шпінгалет приповз, порядку не знаєш, чи що?.. І не запишуть. Сорому тільки наберешся.

І чому це він так певен, що не згірше за інших і на льоду, і слова іноземні, і в басейні... А може, якраз і не вийшло б нічого! Позаторік, коли з батьками у Євпаторії на морі був, як він перелякався, спорснувши з татової спини на глибокому... Думав, що все, кінець... Води одразу наковтався. І потім три дні у море боявся заходити... А на скрипці так точно не втнув би. Це ж як мінімум слух треба мати. А в них у сім'ї ні в тата, ні в мами, ні в бабусі Марилі. Звідки ж у нього візьметься. От і виходить, що справжнісінький він нікчема.

Толя знову зітхнув.

Уроки він давно поробив. Читати й писати ще в дитсадку навчився, тепер ті уроки йому не під шапку. Що ж робити?..

— Піди, світку мій, погуляй,— наче прочитавши його думки, гукнула з кухні бабуся Мариля.— Диви, погода яка! Останні ж деньки. Скоро дощі почнуться. Піди, мій коханий, піди...