Слава ЗСУ!

Великі чорні очі дівчини трохи примружились.

- Ну то й що, чорноволоса? Співала-співала, кров пила, а все ж до кінця тобі його підкорити не вдалося, навіть коли дійшлося до останнього засобу? Чи не так?

Чорноволоса голівка дівчини ледь помітно кивнула, а куточки маленьких, блідих вуст її піднеслися ще вище.

- Зараз, певно, вважаєш себе за повновладну господиню цього замку?

Знову кивок на знак згоди, цього разу виразніший.

- Хто ти, мула?

Повільний, заперечливий рух чорноволосої голівки. Раптове сичання могло виходити тільки з блідих губок дівчини, які моторошно посміхалися, хоч відьмак і не бачив, щоб вони ворухнулися.

- Альп?

Знову заперечення.

Відьмак відступив крок назад, міцніше стискаючи обома руками руків'я меча.

- Виходить, ти...

Куточки губок дівчини почали здійматися все вище й вище, вуста розкрилися...

- Брюкса! - крикнув відьмак, навально рушаючи до фонтана.

З-під блідих губок її блиснули на відьмака гострі ікла брюкси. Вампіриця схопилася, вигнула спину, як леопард, і заверещала.

Звукова хвиля вдарила відьмака, як таран, забиваючи дух, здавивши ребра, пронизуючи вуха й мозок гострим болем. Відкинутий назад, Геральт іще встиг схрестити кисті обох рук у Знак Геліотропа, що неабияк послабило силу удару плечима об мур.

У кам'янім колі засміченого, висохлого фонтана, на спині дельфіна, де тільки-но сиділа тендітна дівчина у просторій білій сукні, громадилася чорна туша велетенського нетопира, що вилискувала синім кольором, роззявивши вузьку довгу пащу, повну білих, гострих як голка ікол. Нетопир розправив широкі крила, безгучно замахав ними і ринув на відьмака, як стріла з арбалета. Геральт, ще не зовсім отямившись після страшного удару і відчуваючи в роті кислуватий, залізистий присмак крові, встиг-таки вигукнути закляття і викинути вперед праву руку з пальцями, розчепіреними у Знакові Квена. Нетопир засичав, зареготав, рвучко розвернувся, злетів догори й відразу ж каменем ринув зверху на відьмака, цілячи просто в голову. Геральт відскочив убік і рубонув навідліг мечем. Не влучив. Нетопир плавко розвернувся на однім крилі, зробив коло й знову напав, широко роззявляючи на лету зубасту пащу. Геральт чекав, упевнено тримаючи обіруч руків'я меча, націленого вістрям на розлютовану бестію. В останню мить він скочив, але вже не вбік, а вперед, і клинок зі свистом розтяв повітря. Знов не дістав! Це було для нього так несподівано, що на частку секунди він не встиг відхилитися. Відчув, як гострий нетопирів пазур розриває йому щоку, а над головою прошелестіло, ляснувши його по потилиці, вологе оксамитове крило. Геральт швидко повернувся, переніс усю вагу тіла на праву ногу, різко рубонув угору й назад і знову схибив - не поцілив неймовірно спритну тварюку.

Нетопир замахав крилами, знявся вгору і шугнув до фонтана. Тої хвилі, коли криві пазурі його заскреготіли по камінному цямринні, страхітна, слинява паща бестії розтанула, а проте бліді губенята, що з'явилися непомітно, не могли вже приховати гострих смертодайних ікол.

Брюкса пронизливо завила, модулюючи голос у якійсь моторошній, аж серце хололо, мелодії, витріщаючи на відьмака величезні, переповнені зненавистю очі, й знову заверещала.