Слава ЗСУ!

Росаура

Ти звеліла, щоб я ждала
Тут Астольфо й попросила
Твоїм іменем портрет.
Я сама була, й оскільки
Спогади й думки збігали
Швидко й легко, наче хвильки,
Я твої слова згадала
Про портрети й те, що маю
Свій портрет у рукаві.
Вийняла і розглядаю, -
Розважається ж людина
В самотині дрібничками;
Він із рук у мене випав;
Тут з портретом тої дами
Як на зло, з’явивсь Астольфо
І підняв мій, та затятий,
Не дає того, що в нього,
Хоче й іншого забрати.
Повернути мій портрет
Я благала, він одначе
Не зважав на умовляння;
Запальна і нетерпляча,
Я віднять портрет хотіла.
Той, який держить вельможа,
Мій - і все! Сама побачиш,
Чи я там на себе схожа.

Естрелья

Поверніть портрет, Астольфо!

Забирає у нього з рук портрет.

Астольфо

Ні, сеньйоро...

Естрелья

Точно й рівно,
Справді, тут відбито риси.

Росаура

Чи це мій?

Естрелья

Так, безсумнівно.

Росаура

А тепер хай другий дасть.

Естрелья

Свій портрет візьми і йди вже.

Росаура (убік)
Хай буде уже, що буде,
Я скажу, своє зробивши.
(Виходить)

Сцена шістнадцята

Естрелья

Ну, віддайте цей портрет,
Знов прошу, хоча гадаю,
Що не знатимуся з вами
Більш ніколи; не бажаю,
Щоб він був у вас, нехай би
Тому, що його просила
Так безглуздо.

Астольфо (убік)
Як я вирвусь
Із біди, коли несила?
(До Естрельї)
Хоч ладен тобі, Естрельє,
Підкорятись, слугувати,
Але цей портрет віддать
Я не можу, бо...

Естрелья

Пихатий,
Злий і підлий ти коханець.
Не давай, бо вже не треба;
Я не хочу, щоб віддавши,
Ти нагадував, що в тебе
Я колись його просила.
(Виходить)

Астольфо

Чуєш, стій, спинись, куди ти?
А Росаура? О Боже!
Звідки, чом і як, мій світе,
До Полонії прийшла ти,
Щоб мене й себе згубити?
(Виходить)

В’язниця принца у вежі.

Сцена сімнадцята

Сехисмундо, як на початку, в звіриній шкурі, в ланцюгах, лежить на землі; Клотальдо, двоє слуг і Кларін.

Клотальдо

Тут клади, нехай лежить,
І пиха його скінчиться
Там, де й почалась.

Слуга
Годиться!
Закую його я вмить.

Кларін

Ти проснешся, щоб уздріть,
Сехисмундо, - ми ж відверті! -
Змінність долі в круговерті,
Те, що слава - це сміття,
Темне видиво життя
І ясна примара смерті.

Клотальдо

А для тих, хто мізкувати
Вміє так, тут є кімнати,
Де можливо сам на сам
Віддаватися думкам.
(До слуг)
Гей, цього негайно взяти!
У цій келії замкніть.

Вказує на сусідню кімнату.

Кларін

Чом же?

Клотальдо

Тим-то, що сидіть
Слід Кларінові в темниці,
Де ніякі таємниці
Він не зможе роздзвонить.

Кларін

Та за що така покара?
Чи на батька, як почвара,
Зняв я руку? Хто це чув?
Чи з балкона я зіпхнув
Малодушного Ікара17?
Сплю чи сню? Мені не мед.
Знов ув’язнять?

Клотальдо

Ти - Кларнет.

Кларін

Обіцяюся мовчати,
Бо віднині я - дірчатий
І розладнаний корнет.

Кларіна виводять, і Клотальдо залишається сам.

Сцена вісімнадцята

Входить Басиліо, ретельно закутаний у плащ.

Басиліо

Мій Клотальдо.

Клотальдо

Чом сюди,
Ваша світлосте, прийшли ви?

Басиліо

Хочу знати я, журливий,
Що тут (ох, боюсь біди!)
З Сехисмундо. Тож прийти
Із цікавості рішився.

Клотальдо

Гляньте, знов же опинився
Він у стані жалюгіднім.

Басиліо

Ой мій принце, чужерідним
В день недобрий ти зродився!
Розбуди його, вже час,
Він зморився в лютій злобі,
Бо знесилів, спивши опій.

Клотальдо

Щось тривожно раз-у-раз
Він говорить.

Басиліо

Мо’, й про нас?
Нам послухати не гріх.

Сехисмундо (крізь сон)
Добрий принц той, що усіх
Сам карає злих тиранів:
Вб’ю Клотальдо, щоб не ганив,
Батька я звалю до ніг.

Клотальдо

Він мене страхає горем.

Басиліо

А мені грозить бідою.

Клотальдо

Хоче покінчить зі мною.

Басиліо

А мені зробити сором.

Сехисмундо (крізь сон)
Хай на сцені у просторім
Цім театрі світовім
Вже в оформленні новім
Розіграється картина, -
Помста Сехисмундо-сина
Із тріумфом бойовим.
(Прокидається)
Де ж це я? Хто б міг сказать?

Басиліо

Треба, щоб не взнав мене він.
(До Клотальдо)
Зробиш все, як слід, я певен.
Буду звідти підслухать.
(Стає осторонь)