Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Золотий фараон

У безсилій люті він гамселив кулаками по скарбу, задля якого ризикував життям. Раптом клумак покотився і завис наполовину в повітрі. Лаз кінчився.

Сейтахт насторожено прислухався. Серце калатало так, наче от-от розірветься. Кров шуміла у скронях. І він нічого не чув — тільки це калатання й шум. А надворі ж чатують месники!

Простигши руки, тесля розв’язав тремтливими пальцями клумак. Хай скарби водоспадом посиплються на землю. І він щосили штовхнув клумак.

Золото задзвеніло на камінних сходах. У нічній тиші це прозвучало, як брязкіт могутньої зброї. І замовкло. Ніщо не поворухнулося. Жоден вартовий не вискочив із своєї схованки. Чи месники чигають на нього?

Холодний піт зросив теслі чоло. Ось тепер він дізнається, чи судилося йому тут умерти. Він почувався, як хижий звір, що попав у пастку.

Чого він іще чекає? Чи боїться? Він завжди зневажав боягузів.

Миттю схопившись, Сейтахт вискочив з лазу надвір. Упав сторчака на золоті речі й якусь хвилю лежав, втупившись у зоряне небо.

«Всемогутній Пта, дякую тобі!» — подумав Сейтахт і посміхнувся. Пта, бог-оборонець Єгипту, ніколи не врятував би від смертельної небезпеки людину, що плюндрує гробниці. Мабуть, якийсь добрий дух оберігає його, Сейтахта, як великого митця. Тож завтра вночі він зможе прийти сюди й безкарно забрати собі алебастрові дзбани з коштовним олієм та мастилом.

Але де ж подівся Хенум? Клумаки із золотом, що їх виніс нубієць, лежали на першій сходинці. Якби переслідувачі напали на раба й кудись повели його, то вони не кинули б клумаків без варти. А може, зробили це навмисне, щоб обдурити Хенумових спільників?

Треба діяти обережно, бо переслідувачі могли сховатися десь поблизу.

Нечутно ступаючи, Сейтахт пригінці побрався сходами. Нагорі він став і, затамувавши подих, прислухався. Тиша, не чути ані найменшого шереху. Тесля роздивився навколо. Скрізь усе було непорушне. Він одійшов на кілька кроків од гробниці, готовий зникнути в темряві, тільки-но побачить якусь невірну тінь.

Ні, все спокійно.

— Хенуме! — просичав Сейтахт у нічний морок. А тоді голосніше: — Хенуме!

Ніхто не озивався.

Замислившись, Сейтахт повернувся до входу в гробницю і гукнув своїх товаришів. Почув, як вони зраділи й притьмом поповзли до виходу.

— А золото забрали? — крикнув тесля у вилом. — Не раджу вам вертати з порожніми руками, бо можете ніколи більше не побачити сонця.

Ті у гробниці вилаялися й швидко полізли назад.

Коли б Сейтахт довше постояв, дослухаючись біля входу в гробницю, то почув би, як Мунхераб сказав гончареві:

— Дорогою до твоєї халупи я вб’ю його, присягаюся. Золото важить для нього більше, ніж наше життя.

Але Сейтахт уже взявся збирати розкидану по землі здобич і нічого не чув.

Нарешті Менафт опритомнів. Його огортав непроглядний морок. Чи він уже в підземному царстві? Скам’янівши з жаху, він довго прислухався, але чув тільки власне важке дихання. Хотів випростатися, та гострий біль ураз шпигонув йому в груди. Мабуть, поламано якесь ребро, а то й не одне. Голова палала, наче у вогні. Спробував ворухнути ногою, та вона була немов дерев’яна. Плечі, спина, голова — усе страшенно боліло. Тільки лівою рукою можна було трохи рухати, не відчуваючи болю.

Каменяр хотів знати, де він, тож почав обмацувати все навколо. Спершу натрапив на якусь вазу, тоді його пальці намацали віко великої скрині і врешті спинилися на клумаку, напханому скарбами.

Менафт згадав усе.

Цього клумака грабіжники покинули. І його теж.

Він зостався у гробниці сам.

Завтра вранці, тільки-но підніметься зі сходу бог-сонце, вартові і жерці Міста мертвих побачать вилом у замурованому вході до гробниці й почнуть вивчати сліди. Якщо його знайдуть тут, то люто катуватимуть. Треба або тікати звідси, або порішити себе.

Незважаючи на жахливий біль, він зіперся на ліву руку і поповз. З радістю відчув, що володіє й лівою ногою. Але у грудях знову шпигонуло, запаморочилося в голові, і він упав навзнак. Якийсь час каменяр лежав непорушно, збираючись на силі. Тепер він побачив, як високо вгорі той отвір, — без допомоги йому туди не дістатися.

Розпач пойняв Менафта. Які ж бо несправедливі боги, що покарали його, а справжнім злочинцям дали змогу звідси втекти! Він один боронив власність володаря-бога Тутанхамона, а тепер лежить покинутий і безпорадний. Хіба ж ніхто з-поміж численних богів не бачить його страждань? Чи й справді всі вони — тільки людська вигадка? І над землею та небом є лише один володар, що допомагає тим, хто вірить у нього?

Менафт простяг ліву руку до стелі й крикнув невідомому богові:

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!