Слава ЗСУ!

— І ти теж продаватимеш книжки? — спитав Фур’є хлопця з вузьким смаглявим обличчям.

Темні очі сміливо блиснули. Не звертаючи уваги на вчителя, що на мигах наказував йому вклонитися, хлопець відповів:

— Ні, месьє, я волів би бути мовознавцем.

На обличчі великої людини відбився подив. Цю ж мить директор школи скористався нагодою похизуватися знаннями учня:

— Франсуа напрочуд здібний, пане префект. Він майже вільно розмовляє латинською мовою і грецькою, та ще вчиться перекладати давньоєврейські тексти.

— Дивовижно! — мовив Фур’є, пильно придивляючись до хлопцевого обличчя. Потім, наче отямившись від глибокої задуми, несподівано сказав учневі: — Як хочеш, можеш подивитися мою колекцію. Тебе цікавлять єгипетські старожитності?

Жан-Франсуа аж здригнувся, очі йому заблищали. Він рішуче кивнув головою.

І от хлопець стоїть перед речами, яких він ще зроду не бачив. Це малюнки храмів, кам’яних колосів, уламки статуй, шматки папірусних сувоїв, вкриті чудернацькими знаками. А далі — пошкоджена кам’яна дошка, геть поцяткована фігурками з дивно застиглими контурами. Очі в хлопця перебігали з однієї речі на іншу, ніби він хотів усе це назавше закарбувати в пам’яті. Але дошка з позначками найчастіше притягувала його погляд.

Фур’є мовчки стежив за своїм юним гостем, коли-не-коли пояснюючи те чи інше. А хлопець тільки кивав головою і наче причарований стояв перед старовинними речами, не зводячи з них очей.

Жан-Франсуа поводився якось дивно. Його запальна цікавість до колекції занепокоювала. Здавалося, він бачить перед собою якесь марево. А хіба він не схожий обличчям на того юнака з кам’яного фрагмента? Великі мигдалевидні очі, вузький ніс, повні вуста. Обличчя хлопця з часів фараонів! Нарешті він звів очі й, вказуючи на папірус із ієрогліфами, спитав:

— Чи не можна це прочитати?

Зненацька Фур’є відчув себе учнем, що не годен відповісти учителеві. Він тільки заперечливо похитав головою.

— Я прочитаю! — впевнено сказав хлопець. — За кілька років. Як підросту.

І дивна річ — Фур’є, славетний Фур’є, статечний дослідник і науковець, повірив хлопцеві!

Тринадцятирічний Жан-Франсуа лякав свого старшого брата жагою знання. Жан вивчав мови — сірійську, халдейську, арабську, коптську, вивчав із незбагненною витримкою. В його кімнаті завше горіла свічка мало не до ранку.

Брат схоплювався тоді з ліжка:

— Жане, тобі вже давно треба спати. Ти занедужаєш, коли так перевтомлюватимешся.

Жан підводив очі від столу, заваленого книжками, грубезними фоліантами й рукописами. То був погляд фанатика, скерований у далечінь, неприступну звичайній людині. Погляд той линув через простір і час.

Голос у Жана лунав як чужий:

— Мені здається, що писемні позначки давніх китайців у чомусь схожі на ієрогліфи. Якби я міг це довести!..

Хлопець втупився поглядом у купу книжок на столі. Знову замислившись, він промурмотів:

— Треба попросити Фур’є, щоб дістав мені тексти Зенд-Авести. У Ґреноблі нічого немає.

Старший брат, зітхнувши, укладався знову в ліжко. «Тексти Зенд-Авести, святої книги персів! Давньобактрійською мовою! Її хоче вивчати тринадцятирічний хлопець? Боже милосердний, до чого ж це приведе? Хіба ж може таке юне створіння вмістити в своїй голові знання, яких стало б на сотню вчених?»

Жан-Франсуа міг. Він поклав собі через якийсь час читати ієрогліфи так, як латиніст читає Ціцеронові твори. І все, що Жан вивчав далі, слугувало цій єдиній меті. Грубезні фоліанти, книжки, хитромудрі тексти, які хлопець діставав собі, не навчили його нічого нового. Йому потрібні були інші джерела, з яких він довідався б про фараонів. Він обнишпорив бібліотеки, вивчаючи все, що стародавні історики писали про державу фараонів. Він читав Геродота, Діодора, Страбона, Гераполлона. Невже жоден з них не знав, що таке ієрогліфи? «Батько історії» Геродот відвідав Єгипет за чотириста п’ятдесят років до нашої ери й описав храми, піраміди, гробниці, які вже тоді стояли тисячі років.

Шампольйон гарячково працював. Гортав сторінку за сторінкою. Розповідай, Геродоте, розповідай усе, що бачив! А ви, араби й копти, що знали ви про давній Єгипет?

Що? Копти, нащадки давніх єгиптян, так мало можуть розповісти? Але ж їхня мова і письмо походять від тих прабатьків!

Жан узявся вивчати коптські письмена. Він порівнював їх із текстом біблії та фрагментами арабських поезій. Перекладав з давньоєврейської мови на коптську, з коптської — на латину. Деякі розповіді про фараонів збігалися, деякі суперечили одна одній. А всі разом? Чи досить цього, щоб скласти бодай приблизну карту держави фараонів? Напевне, досить.