Слава ЗСУ!

— Ви говорите, наче поет, капітане, але говорите слушно. Цей камінь, мабуть, важить більше, ніж три виграні битви в країні над Нілом. Стривайте, я знаю офіцера, що може перекладати з давньогрецької. Звеліть викопати плиту і віднести до мене.

Він вийняв із кишені монету й віддав її Сімонові. Важка срібна монета своєю вартістю в сто разів перевершувала ті новітні республіканські банкноти, що ними платили війську.

Отож Сімон копав тепер запально, а його товариші теж запально лаяли важку кам’яну плиту, яку вони, через офіцерову примху, мусили ще далеко тягти.

Потім над плитою схилився офіцер, що знався на письменах. Де-не-де вона пооббивалась, і якісь рядки від часу так позатиралися, що ледве можна було роздивитися окремі різьблені знаки.

Офіцер водив пальцем по давньогрецьких літерах, часом щось бурмотів, а тоді знову замовкав і замислювався. Здавалося, він без особливого клопоту читає слова, складені з добре видних літер. А підвівшись, упевнено мовив:

— Ці написи на камені зроблено приблизно два тисячоліття тому. П’ятдесят чотири рядки грецького тексту — це подяка жерців із Мемфіса фараонові Птоломею Епіфану за якусь ласку до них. Як винагороду вони надають йому велике почесне звання. — Офіцер знову глянув на загадкові написи. — А що означають позначки над грецьким текстом, я, на жаль, не можу пояснити. І, мабуть, жодна людина цього не зробить.

— Але ж усе зрозуміло! — вигукнув Бушар. — Грецький текст — то переклад тексту, написаного ієрогліфами. Гляньте-но сюди!..

Офіцер скрушно похитав головою:

— Я бачу тільки чотирнадцять рядків ієрогліфів, друже, і тридцять два рядки якогось іншого тексту. А старогрецького письма — аж п’ятдесят чотири рядки! Важко припустити, що три написи, такі різні за розміром, можуть означати один і той самий текст.

— А я певен, що ви помиляєтеся! — збуджено вигукнув Бушар. — Ієрогліфи — це письмо малюнкове. Один малюнок означає ціле слово.

— Ієрогліфи — це загадка, яку ще за давніх часів історик Геродот назвав незбагненною, — заперечив офіцер.

— Гаразд, то хай наші вчені в Парижі відгадають цю загадку, — сказав Допуль. — І саме з допомогою цієї плити. Капітане Бушар! Звеліть одвезти цей камінь до Каїра. Ви відповідатимете за те, аби він прибув туди непошкоджений. І подбайте, щоб із нього відразу ж зробили кілька виливків. Для певності хай його ще й Денон змалює.

Англія тріумфувала. У вересні 1801 року французька залога в Александрії спустила зі щогли прапор. Це означало капітуляцію. Після такого кровопролиття, після стількох перемог і незліченних жертв — відмовитися від Єгипту! Наполеонів похід, так славетно початий, перетворився на лиху пригоду.

Англійці зажадали від французів залишити в Єгипті всі зібрані старожитності.

Вчені, що втратили зір у країні над Нілом, обурювалися. Та ніщо не допомагало. Англія була невблаганна, адже вона мала тепер найбільший у світі військовий і торговий флот.

Франція віддала скарби, що за них її вчені жертвували життям і здоров’ям. Серед тих скарбів був і чорний камінь з Розетти. Але французам зосталася маленька втіха — малюнки Вівана Денона. Вони стали засадою нових досліджень. Загадкові єгипетські старожитності, детально скопійовані, чекали на людей, що їх вивчатимуть.

Наполеонове військо зазнало поразки. Наука готувалася до перемоги розуму.

ЖАН-ФРАНСУА ШАМПОЛЬЙОН РОЗГАДУЄ ІЄРОГЛІФИ

Учителі гренобльської школи шанобливо схилилися перед префектом департаменту Жаном-Батістом Фур’є. Високий гість вважався найславетнішим фізиком і математиком Франції. Він брав участь в єгипетській кампанії як керівник наукової комісії і мав унікальне зібрання єгипетських старожитностей. Фур’є викликав захват учених, його вщедряли такими відзнаками, як мало кого з великих людей Франції.

Яка шана для школярів — бути представленими такому славетному вченому! Вони дивилися на його високе чоло, що круто здіймалося вгору, на гостро вигнутий ніс, на тонкі вуста і сірі, незвично світлі очі. Суворі очі! Месьє Фур’є, напевне, збирався покарати всіх нероб. Його сірі очі дивилися так проникливо! Напевне, він уміє читати думки.

Учні один за одним винувато опускали погляд. Тільки один не відвів очей. Він і далі зачудовано дивився на геніальну людину. А завваживши усмішку на устах славетного вченого, всміхнувся й сам.

— Як тебе звати, хлопчику? — спитав високий гість.

— Жан-Франсуа Шампольйон, месьє.

Фур’є обернувся до вчителя:

— Хлопчик схожий на єгиптянина. Хто його батько?

— Книжковий крамар, пане префект. Він має у Фіжаку книгарню.