Слава ЗСУ!

— Що сталося? Чого ви сперечаєтеся?

Вираз обличчя в Гургара блискавично змінився. Змушено всміхаючись, він відповів:

— Ми не сперечаємося, пане. Абделад просто іншої думки, ніж я. Він запевняє, що на тому місці, де ми зсипаємо тепер щебінь, можна висипати ще кілька тисяч кошів. А я гадаю, що невдовзі нам доведеться шукати іншого місця.

Картер перебіг очима долину, а тоді показав на папір, що тримав у руці:

— Я вже цікавився тим питанням, Ахмеде. На цьому плані Міста мертвих позначено, де саме згодом ми висипатимемо щебінь.

Картер узявся знову щось малювати на папері, а Гургар скористався слушною хвилиною і притьмом копнув погою свого приятеля, прошепотівши:

— Щезни, ти, найбільший з усіх єгипетських шахраїв, коли не хочеш, щоб я сам закопав тебе в пісок, як фальшиву старожитність.

ДИВНЕ ПОБАЖАННЯ ЛЕДІ КАРНАРВОН

Говард Картер почував себе зле. Шию тер незвично твердий комір, краватка весь час висмикувалась. А капелюха, що завжди боронив його від палючого сонця, він не міг надіти, супроводжуючи таку пані, як леді Карнарвон.

Тиждень тому лорд і леді приїхали до Єгипту. Замість вирушити з Англії в грудні 1919 року, як було домовлено, вони виїхали тільки в березні. Чого ж так довго відкладали подорож? Що тут завадило — брак цікавості до розкопок чи, як вони казали, якісь нагальні справи?

Перше припущення видалося Картерові вірогіднішим. Лорд Карнарвон, знайомлячись із планом розкопок, раз у раз скаржився на спеку; леді, навпаки, була напрочуд мовчазна. Здавалося, що думки її в цю мить десь далеко звідси. Та це було зрозуміліше, ніж нарікання лорда Карнарвона. В Єгипті він бував часто й подовгу. І не міг сподіватись у березні на таку прохолодну весну, як в Англії.

Непевність нервувала Картера. Він поклав собі поставити нарешті питання руба.

— Мілорде, я гадаю, ви задоволені ходом робіт, — почав Картер. — Я к бачите, ми вже позбулися більшої частини щебеню і незабаром почнемо обстежувати ґрунт долини. Ви даєте свою згоду на це?

Лорд Карнарвон пильно оглядівся.

— Любий Картере, я повинен сказати, що не передбачав таких успіхів. Місцевість настільки змінилася, що мені навіть важко тепер орієнтуватися. — Потім звернувся до леді:

— Мені здається, тепер тобі саме час висловити містерові Картеру своє побажання. Це його, правда, навряд чи потішить, але… Та кажи вже сама!

Леді Карнарвон ніяково крутила парасольку. Здавалося, вона не може знайти потрібних слів; її погляд то блукав від гурту робітників Хада Гасана до гробниці Рамсеса Шостого, де працювали люди Ахмеда Гургара, то знову вертав назад і нарешті втупився в черевики Говарда Картера.

— Мені це нелегко… — почала вона, затинаючись, і мигцем ковзнула по Картеровому обличчю, — Можливо, ви сміятиметеся з мене…

— Міледі, я ніколи не посмію цього зробити, — запевнив здивований Картер. — Прошу вас… дуже вас прошу висловити побажання. Я негайно виконаю все… все, що тільки зможу.

Засмутившись зі своєї неоковирної мови, він зненацька відчув, що червоніє. Картер не звик до товариства жінок. Своє життя він присвятив археології. Вона замінила йому все, що інші чоловіки в його віці давно вже мали, — дружину, родинне коло, цікаві бесіди, впорядковане життя.

Леді заперечливо похитала головою.

— Моє бажання зовсім не важко виконати. Воно тільки незвичне для жінки.

Вона знову замовкла і, наче шукаючи допомоги, глянула на лорда Карнарвона, але той, усміхаючись, роздивлявся фігури, що малював своїм костуром у пилюці.

Картер не витримав цього випробування нервів.

— То скажіть же, нарешті, міледі, чого ви бажаєте! — зажадав він.

Леді Карнарвон зітхнула.

— О, я… отже, я хочу якийсь час допомагати в розкопках. Це я уявляю собі так: ви, містере Картере, покажете мені якесь місце, де, на вашу, думку, щось можна знайти, і я…

Лорд Карнарвон голосно зареготав. Але розважило його не наївне уявлення леді про розкопки, а збентежене Картерове обличчя.

— Ну, що ви скажете про таку помічницю? — спитав він, сміючись. — Боюсь, що вам важко буде знайти місце, де можна одразу ж, тільки трохи копнувши лопатою, знайти схованку із старожитностями.

Леді ображено підвела голову.

— Чого ж це так важко? Судячи з того, що я досі бачила й чула, тут, посередині долини, вже вивезено більшу частину щебеню, а під ним є якась гробниця.

Тепер усміхнувся й Картер.

— Припускають, що є, міледі,— уточнив він. — Уже скільки років я сподіваюся натрапити десь тут на гробницю фараона Тутанхамона, але її існування ще не доведене.