Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Для нас це щастя, потворо, — сказав Том. — Деніз, ти точно можеш іти сама?
— Так. Але спочатку мені треба владнати одну маленьку справу. — Вона набрала в легені повітря і щосили плюнула в обличчя Лахмітнику. — Маєш. Забирай це з собою у Гахвахд, ти, суча мордо.
Лахмітник промовчав. Тільки стояв і шкірився до Клая. Просто двоє хлопців, що знають один анекдот і нікому його не розповідають.
6
Ніхто їм не приніс поїсти, але автоматів із продуктами харчування було повно, а в комірчині для обслуги, на південному краї неозорої будівлі, Ден знайшов лом. Усі скупчилися навколо і дивилися, як він ламає автомат із цукерками.
— Господи, — тихо пробурмотів Ден. — Здається, це Альбіноні[46].
— Ні, — заперечив Том. — Це Пахельбель[47]. «Канон ре-мажор».
— Авжеж, — сором'язливо сказав Ден.
— Це наче... — почала Деніз, одразу ж замовкла і почала вивчати свої черевики.
— Що? — спитав Клай. — Кажи. Тут усі свої.
— Це наче відлуння спогадів, — пояснила вона. — Немовби це все, що у них лишилося.
— Так, — погодився Ден. — По-моєму...
— Люди, йдіть сюди! — погукав Джордан. Він визирав у одне з малих віконець, розташованих досить високо, але хлопчик діставав до них, бо стояв навшпиньках. — Погляньте-но!
Усі підійшли до віконець і визирнули на широкий майдан. Надворі вже геть стемніло. Гучномовці і ліхтарні стовпи чорними вартовими бовваніли на тлі темного неба. За ними виднілися обриси парашутної вишки, на верхівці якої самотньо блимав вогник. А попереду, прямо перед очима, навколішках, як мусульмани під час молитви, стояли тисячі фонерів, а музика Йоганна Пахельбеля наповнювала повітря звуками, схожими на замінник спогадів. А коли вони лягли на землю, то зробили це як одна істота, ледь чутно здійнявши вітерець, що розкидав порожні пакети та зім'яті пляшки з-під содової й закружляв ними в повітрі.
— У всієї армії кретинів відбій, — пробурмотів Клай. — Якщо ми збираємося щось робити, то в нас є тільки одна ніч: сьогоднішня.
— Робити? А що ми можемо вдіяти? — недовірливо спитав Том. — Двоє дверей, які я перевіряв, замкнені. Впевнений, що з іншими пощастить не більше.
Ден підняв лома.
— Не варто, — похитав головою Клай. — Для торговельних автоматів ця штука, може, й придатна, але тут же було казино, пригадуєте? — Він показав жестом на північний край холу, встелений килимами і заставлений рядами «одноруких бандитів», хромоване покриття яких тьмяно виблискувало у світлі аварійних ламп, яке ставало дедалі слабшим і слабшим. — Я думаю, ці двері ломостійкі.
— А вікна? — спитав Ден, потім придивився ближче і сам відповів на власне питання. — Хіба що Джордан.
— Давайте щось перекусимо, — вирішив проблему Клай. — А тоді просто сядемо і трохи відпочинемо у тиші. Нам цього так бракувало останнім часом.
— І що робитимемо? — поцікавилася Деніз.
— Ви можете робити все, що вам спаде на думку. А я вже майже два тижні не малював, і мені цього дуже не вистачало. Так що я помалюю.
— У вас же немає паперу, — заперечив Джордан.
Клай посміхнувся.
— Коли немає паперу, я малюю подумки.
Джордан якось невпевнено на нього подивився, намагаючись зрозуміти, чи його, бува, не беруть на кпини. Вирішивши, що Клай говорить серйозно, він знову заперечив:
— Але ж це зовсім не те саме, що малювати на папері, чи не так?
— До певної міри це навіть краще. Замість стирати намальоване я просто його перевигадую.
Гучно клацнувши, двері автомата з цукерками розчахнулися.
— Бінґо! — закричав Ден і переможно підняв лом над головою. — Хто казав, що викладачі університетів у реальному житті ні до чого не придатні?
— Дивіться! — жадібно вигукнула Деніз, не звертаючи на Дена ніякої уваги. — Ціла коробка м'ятних батончиків! — І занурила у них руки.
— Клаю? — покликав Том.
— Гммм?
— Гадаю, ти не бачив серед них свого сина, чи не так? Або свою дружину? Сандру?
— Шарон, — виправив Клай. — Нікого з них не бачив. — Він повернувся до автомата і зазирнув до нього з-за широкого стегна Деніз. — А ті — горіхові?
[46] Томазо Джованні Альбіноні (1671—1751) — італійський композитор доби бароко.
[47] Йоганн Пахельбель (1653—1706) — німецький композитор і органіст.
