Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Зоряна Зоряна (частина 1)

Золота нитка

Того дня, коли почалася ця історія, світ стояв умитий дощем. Дерева струшували краплини, на траві переливалась діамантовим намистом роса. Сонце відбивалося в калюжах, а обабіч дороги бігли струмки.

Хмари повільно пливли небом, схожі на сірі клаптики паперу, наклеєні на блакитний фон. Вони пропливали над Зоряною, не зупиняючись ні на мить, наче хотіли сказати: «Яке нам діло до цієї дівчинки? Людей на світі так багато, вона нічим не відрізняється від інших».

І ніхто не знав, що мине зовсім небагато часу і від цієї дівчинки залежатиме чи пропливатимуть хмари над землею і чи буде взагалі земля…

Зоряна теж ні про що не здогадувалась. Вона просто йшла тихою сільською вулицею з рюкзаком за плечима, а навколо на всю силу буяв Травень.

На душі в дівчинки було важко, І навіть погожий травневий день не міг її розвеселити. Смуток поселився у Зоряниній душі кілька днів тому і ніхто, навіть вона сама, не міг пояснити його причину. Він збирався у серці дівчинки і породжував дивний неспокій, гнав кудись і не відпускав ні вдень, ні вночі.

З такими сумними думками Зоряна дійшла додому. Мама вже збиралась на роботу. У їх сім’ї так було завжди: коли Зоряна поверталася зі школи, мама йшла на роботу, тож вони майже не бачились.

З татом вона також спілкувалася лише по телефону. Батьки давно розлучилися. Раніше тато навідував доньку, але тепер майже не приїжджав. Якщо чесно, Зоряна була цьому навіть рада, адже кожна зустріч її батьків закінчувалась скандалом.

Друзів у дівчинки теж був, м’яко кажучи, не комплект. Тобто взагалі не було. Були хороші знайомі, але справжніх друзів Зоряна не мала. Вона взагалі була самітницею і нікого не впускала в душу.

— До побачення, доню! — жінка поцілувала дочку в щоку і пішла на роботу.—Будь хорошою дівчинкою!— гукнула вона, стоячи у дверях.

Ну що ж. Все не так вже й погано. Тепер до самого вечора Зоряна буде тут повноправною господинею. Потрібно лише зробити всю загадану мамою роботу. Список роботи стояв на столі у вітальні.

Гм… А роботи не так вже й багато. Всього лиш погодувати їх невеличке господарство (кілька курей, качок та три клітки з кролями), полити квіти та помити посуд. Це справа двох годин, а далі – повна свобода дій.

Зоряна одразу ж взялася за роботу: зробила уроки, полила квіти і помила посуд. На це дівчинка витратила всі запаси води, що були в будинку. Тепер потрібно йти до криниці за водою.

Громадська криниця була у п’яти хвилинах ходи від дому. Але навіть на таку відстань носити воду було нелегко. Зоряна зітхнула і взяла відерце.

Вже біля криниці вона помітила, як у каламутному дощовому потоці щось блиснуло. Дівчинка нахилилась і побачила тонесеньку золоту ниточку.

«Звідки вона тут взялася?» — здивувалася Зоряна і підняла кінець нитки. Та виявилась довгою. Дівчинка знизала плечима і намотала нитку на руку. Нитка натяглася. Мабуть вона десь зачепилась. Тоді Зоряна запхнула відерце в кущі і рушила вперед, намотуючи нитку на руку.

Дівчинка йшла вулицями вздовж дощових струмочків і посміхалась, думаючи як кумедно вона виглядає збоку. Але на вулицях було на диво безлюдно

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!