Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Зоряна Зоряна (частина 1)

З одного боку Зорянине село впиралося просто в ліс. Деякі городи розташовувалися за кілька кроків від дерев. Щоправда ліс вже давно був «одомашнений» і там вже з півсотні років не водилося нічого більшого за лисиць. А у грибний сезон грибників у лісі було більше, ніж грибів.

Золота нитка вивела дівчинку просто на узлісся і заховалася поміж дерев. Йти чи не йти? Зоряна зітхнула і пішла вперед. Надто великою була спокуса побачити де закінчується ця нитка.

У напівтемряві лісу нитка була ледь помітною і Зоряна невідривно дивилася на неї, щоб не загубити. Несподівано в очі дівчинці вдарило яскраве світло, вона підняла очі і остовпіла. Нитка вивела Зоряну на галявину, посеред якої росла старезна сосна, і сховалася поміж її коріння. Дівчинка здивовано глянула на дерева навколо: раніше вона ніколи не бачила ні цієї галявини, ні сосни, хоча давно сходила цей ліс вздовж і впоперек.

Знизавши плечима, Зоряна підійшла до сосни і помітила нірку між корінням, у якій зникала нитка. Дівчинка запхнула руку до нірки і намацала м’який і ворсистий клубок

А поряд з кубком лежала ще одна річ – холодна і гладенька куля чималих розмірів. Клубок із нірки вийнявся легко, а от куля виявилася завеликою. Незрозуміло було, як вона взагалі потрапила до цієї нірки через такий вузький прохід.

Зоряна обмацала вхід до нірки (може вдасться розкопати?) і намацала дошку, таку трухляву, що вона кришилася під пальцями. Дівчинка з силою рвонула дошку. Відкрилась глибоченька виїмка в землі, у якій лежала велика мармурова куля і невеличкий блакитний конверт. Зоряна підняла кулю і запхнула в кишеню конверт.

«Треба добиратися додому – подумала вона – От тільки як?» Дівчинка пішла в той бік, звідки начебто прийшла. Але вона встигла зробити лише один крок… і опинилася просто під старим каштаном біля криниці. «Приїхали! — подумала Зоряна – В мене вже починаються галюцинації».

Але на галюцинації було не дуже схоже. Каштан і відерце були більш ніж реальні. Гладенька і прохолодна мармурова куля теж не викликала сумнівів у своїй реальності. Дівчинка відчула, що ще трохи – і її мозок розплавиться.

— Ну досить про це думати! – наказала вона собі – Там вже кролі чекають голодні, а ти забиваєш собі голову всілякими дурницями! – з цими словами дівчинка пішла додому.

Удома Зоряна нагодувала всю живність і знову пішла по воду, заховавши свої знахідки в дальній кут шафи. Принесла одне відро, друге… Коли вона втретє повернулася до криниці, позаду роздався незнайомий голос:

— Тобі допомогти?

Зоряна аж здригнулася від несподіванки і озирнулась. Позад неї стояв і знічено посміхався якийсь незнайомий хлопчик.

— Ти хто? – мимоволі вирвалося в дівчинки.

— Я… — зам’явся хлопчик. – мене звуть Максим. Я просто побачив, як ти носиш воду і хотів допомогти… — він почервонів і знову посміхнувся – Але якщо ти не хочеш, то...

– Ні-ні! – тепер знітилась Зоряна. – Дякую за пропозицію…

Хлопчик підійшов до криниці. Зоряна саме дістала відро і наливала воду до свого відерця. Максим підняв його і сказав крізь зуби:

— Важке… Як ти тільки його носиш?

— Звикла. – знизала плечима Зоряна – Якщо ти не можеш, то я сама понесу.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!