Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Зоряна Зоряна (частина 1)

І одразу всі ці модні штучки стали незаконними. Бо чарівні палички виготовляються з деревини попередньо просоченої спеціальним відваром і більше нічого не потребують. Мода пройшла, кількість феніксів потихеньку відновлюється.

— А дракони? — спитала Зоряна, згадавши, з чого ще робили палички у книжках Дж. Ролінг.

— А що дракони? — перепитав її друг. — Дракони давно з людьми не знаються. Ще з Середньовіччя.

— Чому?

— Бо в той час всюди шастали мандрівні лицарі, шукали пригод. На свою голову та на інші частини тіла… — Максим підняв голову і різко змінив тему розмови. — Ходімо звідси, а то весь день тут просидимо. Я тобі по дорозі розкажу.

Зоряна встала і погладила на прощання шорстку кору дерева.

— Прощавай! — не знати навіщо прошепотіла вона і пішла.

Коли вони пролізли крізь зарослі і вийшли на стежку, Максим продовжив розповідь:

— Мандрівних лицарів було багато, подвигів на всіх не вистачало, тож вони і стали полювати на драконів. Але дракони розумні. Розумніші за деяких людей, це точно. До того ж дракони сильні, голими руками їх не переможеш.

Але один спритник придумав, що робити: дракони дуже чутливі до спиртного і кількох крапель спирту вистачає, щоб дракон впав у кому. До того ж у драконів є звичка завжди пити з одного джерела. Загалом, лицарі почали бухати у ці джерела бочки самогону. Бідолашний дракон робив один-єдиний ковток і впадав у кому. Лицарю залишалося лише добити його і привезти драконячу голову в якості трофею.

Живуть дракони поодинці, одне одного попередити не можуть, тож лицарі досить довго так їх винищували. Але все-таки через деякий час про ці лицарські витівки дізналися і дракони раз і назавжди порвали з людьми всі зв’язки… — Максим раптово замовк і підняв голову. За кілька кроків від друзів стояла його сестра.

— Ну ось де ви! — вигукнула Ліна. — А я вас всюди шукаю. Зоряно, нам треба поговорити. А з тобою, — вона сердито глянула на брата — З тобою я ще розберуся. — Ну, чого ти чекаєш? Ви хотіли дізнатися про кульку? Я розкажу! — дівчина виглядала страшенно розлюченою.

Зоряна покірно пішла за Ліною. Краєм ока вона побачила, що Максим попрямував слідом, намагаючись не потрапляти на очі сестрі.

— Що він встиг тобі розповісти? — запитала дівчина,коли вони зупинилися біля невеличкої лави у парку і пильно подивилась Зоряні в очі.

— Зовсім небагато… — відповіла дівчинка і переповіла розповідь про палички та драконів, змовчавши про незвичайне дерево, яке росло в самісінькому серці Світозару.

— Цього досить… — зітхнула Ліна, опускаючись на лавку і вмить перетворюючись із лютої фурії на втомлену дівчину. — Тепер я мушу розповісти тобі все інше.

— Що? — здригнулася від передчуття Зоряна.

НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ

— Ти колись бувала у тому домі, де зупинилися ми з Максимом?

Зоряна кивнула у відповідь і тихо промовила:

— Жінка... Вона приїжджала раз на кілька місяців і я чомусь щоразу опинялася біля її будинку. Вона завжди пригощала мене цукерками чи морозивом. А насамкінець давала яблуко, кисле страшенно. Але я все одно його їла, щоб та жінка не образилася. Дивно, я навіть не пам’ятаю її імені.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!