Слава ЗСУ!

— Лідія... Її звуть Лідія. Це моя мама. — озвався Максим.

— Наша мама. — тихо промовила Ліна, не дорікнувши Максимові за те, що встрявав. — А яблуко — ось воно. — з цими словами вона витягла з кишені жовте яблуко, трішки зморщене, таке саме, як ті, чий смак Зоряна досі згадувала з огидою. — Це яблуко — продовжила дівчина — Просочене отрутою, яка може вбити звичайну людину і знищити дар чарівника, бо магічний дар завжди приймає перший удар на себе. Максим підтвердить мої слова.

Максим поморщився:

— Одного разу мама забула таке яблуко на столі і я скуштував його. Надкусив і виплюнув — це мене врятувало… — хлопчик замовк і здригнувся. Певно спогади були далекі від приємних.

— Він пролежав у гарячці кілька днів. — продовжила за брата Ліна. — Його дар ледве не зник. Від одного-єдиного шматочка. А скільки яблук з’їла ти?

Зоряна здригнулась. Лихе передчуття закралося в її серце:

— Але навіщо мене труїли цими яблуками?

Ліна опустила погляд:

— Все почалося тринадцять років тому. Мені тоді було сім років, а Максиму — всього кілька місяців. Тоді наші спеціалісти встановили, що в Карпатах відбудеться руйнівний землетрус. Зазвичай у нас землетруси невеликої сили. Ти ж знаєш. — Зоряна кивнула. — Але цей землетрус був винятком. Він мав стати руйнівним, страшенно руйнівним. Такі трапляються раз на тисячу років. Чарівники були в розпачі: попередити людей неможливо, але й допустити трагедію не можна.

Врешті-решт всі намагання відвернути лихо виявилися марними. Почалися напружені дні очікування. Але землетрусу не було ні в призначений день, ні опісля. Почалися дослідження і виявилося, що землетрус відвернула неймовірно могутня магія, настільки могутня, що здатна керувати стихіями.

Такі чарівники були й раніше. Люди називають їх мольфарами. Одначе жодний мольфар не має сили, здатної відвернути землетрус. Тоді почалася справжня паніка: людина, що змогла відвернути землетрус, має бути надзвичайно могутньою. Хтозна що вона забажає натомість.

Пошуки привели до маленької дівчинки, яка три місяці тому народилася в пологовому будинку провінційного містечка…

Зоряні перехопило подих: вона почала розуміти навіщо Ліна розповідає їй цю історію.

— Був негайно скликаний міжнародний конгрес, що мав на меті вирішити долю цієї дівчинки. До складу української делегації входили і мої батьки.

Конгрес проходив у Варшаві, у великому старовинному замку. Мама побоялася залишати нас із братом на родичів і взяла з собою. Тому я чудово пам’ятаю про що там говорили…

Ліна замовкла, збираючись з думками. Максим з подружкою не порушували тиші. Минуло кілька надзвичайно довгих хвилин, перш ніж дівчина знову почала говорити:

— Звісно, мене ніхто не допускав до засідань, але я тоді вже мала талант пхати носа в чужі справи і знайшла таємний хід, через який було зручно підглядати за конгресом.

Думок було багато і всі вони були різними. Особливо мені запам’ятався один японець, який вперто твердив, що дівчинку треба берегти, як зіницю ока і коли вона виросте, поставити її дар на служіння людям. Воно й зрозуміло: Японія завжди страждала від землетрусів. Але таких точок зору було надто мало.

Більшість боялася цієї дитини. Як не крути, а магія — це влада. Могутня влада. І більшість не хоче цією владою ділитися…