Слава ЗСУ!

Доки дівчинка розмірковувала, як цей лист буде самознищуватися і чи не потрібно викинути його подалі задля власної безпеки, лист сам по собі розпався на клапті і полетів униз. Але підлоги клапті не досягли. У польоті вони продовжили розпадатися, доки не розсипалися в порох.

Зоряна ошелешено глянула на купку пороху біля своїх ніг. У голові гуло. Що це все означає? Звідки взявся цей лист і ця скринька? Тут вона згадала про блакитний конверт, який лежав біля кулі і дістала його з кишені. Може хоч він якось пояснить все, що коїться цього дня.

Перш ніж розпечатати конверт дівчинка уважно оглянула його з усіх боків. Це був звичайнісінький конверт, — хіба що блакитний , — з маркою і полями для адреси отримувача і відправника. Але ці поля були порожніми. Але найбільша несподіванка чекала на неї на звороті. Конверт було запечатано справжнісіньким сургучем! То була кругла червона печатка із зображенням єдинорога. Такими печатками не користувалися вже дуже давно. Як же вона опинилася на цьому конверті?

«Потрібно її якось зняти, щоб вона залишилась цілою – подумала Зоряна – І пошукати щось про такі штуки.

План був непоганий, але як його виконати? Скільки дівчинка не відривала печатку від конверта, вона не піддавалася. Нарешті Зоряна взяла ножиці і вирізала печатку разом з папером, до якого та була приклеєна і тоді нарешті прочитала листа.

«Любий друже!

Я не знаю хто ти, не знаю скільки тобі років, не знаю навіть твого імені. Єдине, що мені відомо: той, хто першим прочитає цього листа стане нашим рятівником. Прошу тебе, не викидай цього листа, доки ми тебе не знайдемо. Ти наша єдина надія…»

А замість підпису стояв дивний знак:

У дівчинки розболілась голова. Всі події цього дня заплуталися в нерозривний вузол і вона ніяк не могла цей вузол розплутати. Несподівано у конверті дівчинка намацала якийсь круглий предмет. То була дивна кулька з фіолетового скла. Зоряна розгублено стиснула її в долоні.

«Ну що це за день такий? — в розпачі подумала вона. — Якесь божевілля. Потрібно заспокоїтись, взяти якусь книжку і забути про все це».

Сказано-зроблено. Зоряна зайшла до вітальні і дістала одну зі своїх улюблених книжок. Вона вже хотіла йти, коли помітила, що й досі тримає в руці фіолетову скляну кульку і швиденько поставила її на стіл. Потім вимкнула світло і вийшла.

Зоряна поринула у книжковий світ і забула про всі переживання того дня, аж доки годинник не пробив дев’яту.

«Зараз мама повернеться!» – промайнула в неї думка. Треба сховати мармурову кулю та інші речі, про які мамі знати не треба.

Дівчинка позбирала всі розкидані по підлозі речі та поклала їх до мармурової кулі, туди ж поклала і золотого клубочка. Сама ж куля перекочувала до найдальшого закутка шафи. Блакитний конверт вона заховала поміж сторінок однієї зі своїх книг. А порох з іншого листа, який і досі купкою височів на підлозі,зібрала в баночку з-під пігулок і заховала під ліжком. Начебто все. Але ні, ще залишилася сургучна печатка. Зоряна взяла печатку зі столу і помітила, що та тріснула рівно посередині. Дивно… Коли дівчинка її туди клала, тріщини не було. Зоряна знизала плечима, поклала печатку до шухляди і пішла підігрівати мамі вечерю.

МІСТО В НЕБІ