Слава ЗСУ!

Вони прийшли до невеличкого непоказного будиночку на краю села. Зоряна це село добре знала: двоє учнів її класу були звідси. Вона сама тут бувала і бачила, як до цього будинку час від часу приїжджала струнка темноволоса жінка. Вона бувала тут по кілька днів і знову кудись від’їжджала. Ніхто з сусідів не знав хто вона і звідки. Не знала цього і сама Зоряна, тож її серце прискорено забилося, коли Максим звернув до цього будиночку.

Хлопчик постукав і двері відчинилися. Звідти визирнула якась дівчина не схожа на жінку, яка раніше тут бувала.

— Ліно, нам треба поговорити.

— Про що? — здивувалася дівчина.

Максим не відповів, натомість гукнув Зоряну і зайшов до будинку. Зоряна рушила слідом. Але Максимова сестра побачивши її, повелася дивно. Вона схопилася за одвірок, ледве не впавши, і вперлася в дівчинку поглядом. Але за мить дівчина опанувала себе.

— Що сталося? — запитав сестру Максим.

— Н-нічого… То про що ти хотів поговорити?

— Про одну дуже цікаву річ. Зоряно, покажи Ліні свою знахідку.

Дівчинка кивнула і дістала з кишені фіолетову кульку. Ліна поклала її собі на долоню і довго мовчки роздивлялася.

— Ви знаєте що це таке? — не витримала Зоряна.

— Здогадуюся… — тихо відповіла дівчина.

Вона виждала ще кілька секунд і кинула брату:

— Максиме, ходімо. А ти, люба, почекай тут поки що, — звернулась дівчина до Зоряни. — мені треба поговорити з братом.

Вони вийшли до сусідньої кімнати, а Зоряна лишилась у вітальні. З-за нещільно закритих дверей чулися голоси. Деякий час вона боролася зі спокусою, але врешті не витримала і підійшла до дверей. Дівчинку не покидало дивне відчуття, наче ця розмова стосується саме її.

А в сусідній кімнаті вирували емоції:

— Не може бути! Це неправда! — ледве стримував крик Максим. — Ти брешеш!

— Сам подумай: навіщо мені брехати? — намагалася заспокоїти його сестра. Але хлопчик не слухав:

— Ти брешеш! Це не та Зоряна!

— Любий братику, — м’яко промовила Ліна — Я знаю, ти завжди ненавидів цю дівчинку, але подумай, ви ж тепер друзі..

Далі Зоряна вже не слухала. Вона схопила пакет із кулею і прожогом вилетіла з будинку. По щоках дівчинки струменіли сльози.

А тим часом між Максимом та Ліною і далі кипіли пристрасті:

— Ти нічого не розумієш!

— Ні! Це ти нічого не розумієш! Я думав, що зустрів хорошу людину, а це виявилася ваша безцінна Зоряна!

— Ну вона сама ще не підозрює про свою, як ти сказав, безцінність. — Відповіла Ліна вже спокійніше. — І, судячи з усього, ми самі її не до кінця її усвідомлювали…

— Що ти маєш на увазі? — здригнувся Максим.

— Те, що віднині Зоряну потрібно охороняти ще ретельніше. — Відповіла йому сестра. — І пам’ятай, — Ліна глянула братові в очі — Вона не повинна нічого запідозрити.

— Це ще чому? — їдко запитав Максим. Було зрозуміло, що він не збирається слухатися наказу сестри.

— Бо я давала присягу, що нічого їй не розкажу.

— Ти давала, я —ні.

Максим швидко вибіг за двері. Ліна розгубилася і лише за кілька секунд зрозумівши братові наміри вискочила слідом. Тут вона зрозуміла, що запізнилася: ні Максима ні Зоряни у вітальні не було…