Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Зоряна Зоряна (частина 1)

— Довго ще? — запитала вона, перекрикуючи шум вітру.

— Не дуже. — тільки й відповів Максим.

Підйом скінчився так само несподівано, як почався. Сходи вперлися в велику пухнасту хмару, окутану туманом. Максим рішуче ступив уперед. Зоряна, повагавшись, рушила за ним. Дівчинці було лячно, вона щомиті чекала, що полетить униз, проте несподівано відчула під ногами тверду опору. Її друг був вже далеченько, його постать ледь виднілася в тумані.

Дівчинка кинулась до нього, понад усе боячись заблукати тут, на кілометровій висоті. За кілька кроків туман розсіявся і перед Зоряною відкрилася дивовижна картина: на хмарині стояло ціле місто!

То було найкраще місто, яке Зоряна коли-небудь бачила. Будинки навкруги були здебільшого старовинними і доволі химерними. Проте це не применшувало їх краси. Вздовж вузеньких, як у Середньовіччі, брукованих вуличок росли дерева і квіти. Десь вдалині виднілися шпилі замку.

— Що це? — запитала дівчинка друга, коли наздогнала його. — Де ми опинилися?

— Це Світозар. — коротко відповів Максим. — Моє рідне місто.

Зоряні перехопило подих: ото Максиму пощастило! Живе у летючому місті! А вона до сьогодні навіть не здогадувалася, що такі міста існують…

— Подобається? — запитав хлопчик, схоже, задоволений реакцією подружки.

— Ще б пак… — прошепотіла Зоряна і одразу ж охолола. — То що ти хотів мені сказати?

— Е-е-е…— зам’явся Максим. — Слухай, давай я тобі місто покажу, а тоді вже…

— Ну гаразд. — милостиво погодилась дівчинка. Вона розуміла, що її друг щось приховує, але їй дуже хотілося хоч трохи оглянути дивовижне місто.

Отримавши згоду, Максим почав екскурсію летючим містом.

Воно справді було варте уваги: невеликі,немов лялькові будиночки зі шпилястими дахами, статуї різних неймовірних істот на подвір’ях і ще стільки всього, що просто очі розбігалися…

Максим з поважним виглядом почав водити подружку містом розповідаючи цікаві історії ледь не про кожен будинок.

— І звідки ти все це знаєш? — здивувалася Зоряна.

— Так цікаво ж… — знизав плечима її друг. З цим було важко посперечатися.

Проминувши кілька вуличок, вони опинилися в парку. Зоряна парків не любила. Її завжди дратували правильні рівненькі доріжки та геометричні клумбочки. Але цей парк був не таким: на початку він був створений за всіма правилами жанру, старанно прилизаний та підстрижений. Але чим далі друзі заглиблювались між дерев, тим більше парк скидався на ліс.

Правильність брукованих доріжок змінилася безладністю протоптаних стежинок. Замість геометричних клумб з’явилися хаотично розкидані кущики квітів і густі зарослі трави. Здавалося, до цієї частини парку вже років сто не навідувався садівник.

— Це самісіньке серце Світозару. — прошепотів подружці Максим. — І тут майже ніхто не буває…

— А ти навіщо сюди ходиш? — так само пошепки запитала Зоряна.

— Бо тут ніхто не заважає. І ще я тут знайшов одну дуже цікаву річ. Ходімо, покажу.

Вони ще глибше поринули в гущавину парку. Кілька хвилин Зоряна ледве пробиралася крізь хащі і Максим трохи не тягнув її на собі, але зарослі несподівано обірвалися, впустивши друзів на невеличку галявинку.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!