Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Уже два літа я не навідувався сюди, — сказав Непосида, підводячись у човнику на повен зріст, аби краще роздивитися місцевість. — Еге, ондечки й скеля задерла своє підборіддя над водою, а я знаю, що річка починається біля неї.

Чоловіки знову взялися за весла й одним помахом скерували човника на скелю, до якої лишалося всього кілька ярдів. Ця скеля була невелика, заввишки не більше п'яти-шести футів, і тільки половина її стриміла над озером. Безперервна дія води протягом століть так заокруглила її верхівку, що скеля своєю незвичайно правильною й рівною формою скидалася на великий бджолиний вулик. Коли човник повільно пропливав повз неї, Непосида сказав, що всі тутешні індіяни добре знають цю скелю і завели собі звичку призначати поблизу неї місце збору, коли їм треба розходитися навсебіч під час полювання та війни.

— А ось і річка, Звіробою, — казав він далі,— хоч вона так прихована деревами та кущами, що скидається скорше на потаємну засідку, ніж на початок річки з такого озера, як Мерехтливе Свічадо.

Непосида влучно схарактеризував це місце, де струмок, здавалося, справді зачаївся в засідці. Стрімкі береги здіймалися не менше як на сто футів кожен. Але з західного боку виступав невеличкий клин низини, що наполовину звужував річище. Низько над водою звисали кущі, сосни, мов велетенські церковні колони, тяглися до світла своїм переплутаним гіллям, і очам навіть зблизька важко було розшукати улоговину, по якій текла річка. З порослого лісом крутого берега також неможливо було помітити жодних її ознак. Все це ніби утворювало суцільний листяний килим без кінця-краю.

Підхоплений течією, човник повільно плив уперед і, нарешті, опинився під зеленим склепінням, де сонце насилу пробивалося крізь поодинокі просвіти, ледь розріджуючи морок унизу.

— Справжнісінька засідка, — майже пошепки сказав Непосида, ніби відчуваючи, що це місце само вимагає таємничості й остороги. — Ось чого старий Том сховався десь тут зі своїм ковчегом. Ми трохи пропливемо вниз за течією і, певне, знайдемо його.

— Але ж тут ніде сховатися такому великому судну, — заперечив Звіробій. — Навіть наш човник, мені здається, навряд чи пройде тут.

Непосида засміявся у відповідь на ці слова і, як з'ясувалося невдовзі, мав на те цілковиту підставу. Тільки-но вони поминули зарослі чагарів, що вкривали всуціль береги, як опинилися у вузькій, але досить глибокій протоці. Прозора вода стрімко мчала під листяним шатром, що його підпирали арки із стовбурів віковічних дерев. Береги й тут кучерявились зеленню, але кущі залишали вільний прохід футів двадцять завширшки, за яким попереду відкривалася далека перспектива.

Наші шукачі пригод вдавалися тепер до весел тільки для того, щоб утримати легке суденце на середині течії. З ревною пильністю вдивлялися вони в кожен закрут річки, яких було кілька вже на протязі перших ста ярдів. Та поворот ішов за поворотом, а човник плив далі й далі за течією. Раптом Непосида без попередження, без єдиного слова вхопився за кущ, і човник завмер на місці. Причина на те, мабуть, була вельми поважна. Звіробій миттю поклав руку на приклад карабіна. Він не злякався — це був мимовільний рух, вироблений мисливською звичкою.



— А он і старий друзяка, — прошепотів Непосида, показуючи кудись пальцем і сміючись од щирого серця, хоч зовсім безгучно. — Як я і гадав, бродить по коліна в баговинні й воді, перевіряючи свої пастки та принади. Але, побий мене грім, я ніде не бачу ковчега, хоч закладаюся кожною шкурою, яку я добуду за літо, що Джуді не наважиться ступати своїми гарними малесенькими ніжками по такому чорному багні! Певне, дівчисько розчісує косу на березі якогось струмка, де можна милуватися з своєї вроди та накопичувати зневагу до нашого брата, чоловіків.

— Ти несправедливий до молодих жінок. Так-так, Непосидо, ти часто перебільшуєш їхні вади, як і їхню досконалість. Не побоюся сказати, що оця сама Джудіт не так уже, мабуть, і зачарована собою і не так зневажає нас, як ти, здається, гадаєш. Напевне, вона працює для свого батька в господі, поки він працює для неї коло пасток.

— Як втішно почути правду з чоловічих вуст хоч один раз у дівочому житті! — пролунав приємний, низький, але м'який жіночий голос так близько від човника, що обидва товариші здригнули. — А вас, майстре Непосидо, справедливі слова просто душать, і я вже давно не сподіваюся будь-коли почути їх з ваших уст. Останнє таке слово застрягло вам у горлянці й ледве не призвело до наглої смерті. Але я рада, що бачу вас у кращому товаристві, ніж досі, і що люди, котрі вміють поважати жінок та поводитися з ними, не соромляться мандрувати з таким героєм.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар