Слава ЗСУ!

— Тобто?

— Іду з роботи, в кишені авансу сто карбованців. У підземному переході жіночка з осередку кришнаїтів — з’явився такий — літературу їхню продає. Не пошкодував двадцяти п’яти карбованців.

— Нічогенько! У нас видано?

— За кордоном. Навіть з ілюстраціями на міфологічні сюжети. Хочете подивитися?

— Дякую!

Узяв у нього книжку — ошатну, невелику за форматом, грубеньку. Одначе дрібний, на грані можливого для читання, шрифт, щільно збитий у рядки на аркушах із вузенькими берегами, свідчив про значно більший обсяг її тексту.

Погортавши сторінки, повернув томика.

— Наш викладач філософії запевняв, що це — один з архітворів для пізнання світу. Але тоді ні в бібліотеці, ні в книгарні...

— Обов’язково прочитайте! Якщо не придбаєте,— на мить він завагався, мовби зважуючи міру ризику позбутися рідкісного видання,— нате ось мій домашній телефон,— одірвав клаптик газети й записав,— дам почитати.

— Сподіваюсь, удасться купити.

— Ця книжка дійсно підіймає запону над усім буттям. І доводить, що наша душа вічна, і що наше земне життя визначає її потойбічне існування. Власне, і Біблія твердить про повсякчасне благочестя заради царства небесного, тобто раю. Та й, хіба, кращі з людей, праведники, не його земний відблиск? У вищій справедливості начало начал усьому...

— Усі мислителі сходилися на цьому.

— Як на мене, кожному дано від народження вибрати в житті достойну стезю. І плекати в дорозі до вічності свій дух. Коли ж по волі чи мимоволі зіб’ється з цього курсу і занесе його в «чужі води», — тоді-то й трапляються для нього всілякі нещастя й випробування. І допевняється у владарюванні морального закону...

— Можливо,— відповів я, хоч мені здалося, що його слова були тільки відблиском глибшої думки.

— Зрештою, навіщо докучати вам своїми навздогадами? Обов’язково прочитайте,— він поплескав по книжці рукою. — Тут кожна сторінка низку міркувань викликає.

Він підійшов до вікна, довго розглядав захмарене небо, і мовив, неначе сам до себе:

— От існує чоловік, і прагнеться йому чогось такого, чому, здавалося б, ніколи не бувати. Аж ось змінюються обставини — дрібні чи глобальні — і все сподіване, тамоване дається йому, мов хтось припасував. Зоряний час! Узяти б цю книжку: ніби навмисне потрапила мені до рук саме тепер, коли можу її вповні сприйняти. Ні роком раніше, ані пізніше — саме тепер! А з цього випливає: усе тобі належне обов’язково станеться свого часу. Якщо сам себе не зурочиш.

Наша розмова несподівано розрадила мене, посунувши з душі тягар учорашньої пригоди. Та її перебила медсестра, покликавши до лікаря.

Чуда не сталося: аналізи свідчили, що я вхопив свого. І мусив лягати до стаціонару, відбути курс реабілітації. Лікар говорив про цю необхідність зі спокійною упевненістю, своїм тоном запевняючи, що для мене все складеться добре. Однак, мало втішив.

І ось два лікарняні тижні позаду. Навіть до уколів у вену встиг звикнути, а прості брав — не змигнувши оком. Аналізи й тести перед випискою свідчили, що лікування пішло на користь. Путівку до санаторію біля моря теж мав невдовзі отримати. Виплекали з Тетяною план, що вони з донькою влаштуються поблизу.

Тільки-от, — чи то від сили-силенної напруджених мені у кров хімікалій та всіляких процедур, чи то внаслідок отриманої в зоні дози, — вчувалося мені, неначе жилами бродить щось чужинецьке, потроху вибирає мої сили, і світ перед очима, вряди-годи, прагне зірватися з надійної вісі й піти обертасом.