Слава ЗСУ!

З центральної алеї одразу звернули на бічну, далі — на ще відлюднішу. Не дуже йому хотілося, щоб нас хтось побачив.

Спершу поцікавився моїм здоров’ям, запитав про зону, яке враження справила.

— Тепер уже очевидно,— довірливо втаємничив мене у давно відоме,— що наслідки аварії будуть значно гіршими й тривалішими за передбачувані в перші дні. Але, самі розумієте, це не для розголосу.

Вийняв сигарети і запропонував.

— Дякую, не палю...

— А, так, так, розумію! Раніше палили?

— Зрідка...

— Ну, то і я не буду при вас.

Щось насторожувало у цій запопадливості. Вочевидь її удаваність.

— Ця зона — біда, справді, всенародна біда,— вернувся він до теми. — Однак, гірше те, що з матеріальної сфери проблема переходить і в ідеологічну. Така вже людська природа: із будь-якого приводу — боротьба за уми. Чи не так?

Я здвигнув плечима.

— По правді, минулі тижні мені було не до цього.

— Звичайно! Усі ми все розуміємо: що і хто призвів до аварії, і чим вона обернулася... Але кожна нормальна людина прагне найперше здолати біду, а пошуки її причин та винуватців лишає на потім. Хіба ні?

Таки нічого було заперечити.

— Однак, мої колеги могли б навести приклади протилежної реакції. Бо є люди, для яких тим краще, чим у нас гірше: їм тоді добре рибка ловиться. І що прикро, навіть у межах зони розкрито кілька саботажних дій подібних «борців». Це, зрозуміло, теж не для розголосу. Інші здоров’ям ризикують, люди постраждали, втратили домівки...

— Якось важко уявити..,— озвався до нього, аби не мовчати.

— О-от, бо ви — нормальна людина. Як і більшість... Та знайдеться хоча б один не такий, як більшість, і — чекай чого завгодно.

Від його мудрувань я починав туманіти. Та він одсвіжив мене запитанням:

— У вас не викликало підозри, стосовно вашого випадку?

— Підозри?

— Ну, як сталося, що ви, раптом, упали, втратили свідомість, що трубка регенераційного апарата виявилась ушкодженою?

— Про що міркувати, якщо й так усе ясно?

— Ясно?! А в мене виникли сумніви після вивчення всіх обставин. Ви, до речі, ознайомлені з протоколом події? Ні? При нагоді дам почитати.

«При нагоді» він вимовив, ніби мимохіть, не надаючи цим словам значення.

— Так-от,— продовжував,— у мене цей протокол викликав багато сумнівів і запитань. Їх не розвіяли й зустрічі з тими, хто давав свідчення.

— Але ж, які підстави? — здивувався я.

— От! Запитання в корінь! По-перше, хто розробляв усі вузли ходової частини? Ви!

— Ну, крім мене...

— Я все знаю, в цьому випадку скромність ні до чого. По-друге, після першого випробування апарата була посилена його ходова. Хто мусив би, після повторного випробування, працювати, в разі потреби, над її вдосконаленням? Ви! Як то кажуть, розумному досить.

— Загалом так, але що з цього випливає?