Слава ЗСУ!

— Знаєте, в Мінську за рівних правил гри я вже через рік керував би всім підприємством.

— Я вірю, що так би й було, синку, це ж цілком очевидно.

Грається з ним. Накручує його. Я не мав щодо цього сумнівів. І мені це не подобалося.

— Ви бачили ранкову газету? — спитав Лі.

— Я ще нічого не бачив, окрім телеграм і ділових записок сьогодні зранку. А як ти гадаєш, чому я тут, як не заради того, щоби втекти зі свого кабінету.

— Вокер таки це зробив, — сказав Лі. — Він приєднався до хрестового походу Хергіса… чи, може, це похід Вокера, а Хергіс приєднався до нього. Тут я чогось не доберу. А ті їхні йобані «Опівнічні гони». Ці двоє придурків збираються проїхати по всьому Півдню, розповідаючи людям, що «Асоціація»[563] — це нібито комуністичний Фронт. Вони затримають інтеграцію і рівність виборчих прав ще на двадцять років.

— Безперечно! І роздуватимуть ненависть. Скільки там треба, щоби різня розпочалася?

— Або хтось застрелить Ралфа Абернаті і доктора Кінга![564]

— Кінга, безсумнівно, застрелять, — промовив де Мореншильд, ледь не зі сміхом. Я стояв, витягнувшись, міцно притискаючи собі до голови навушники, піт стікав по моєму обличчю. Їх уже зовсім понесло на слизьке — на межу, за якою лежала змова. — Це лише питання часу.

Хтось із них скористався ключем, відкупоривши чергову пляшку мексиканського пива, і Лі сказав:

— Хтось мусить зупинити тих двох курвалів.

— Дарма ти називаєш генерала Вокера придурком, — почав де Мореншильд лекторським тоном. — Хергіс, так, гаразд. Хергіс кумедний. Я, між іншим, чув, що він, як багацько хто з його колег, особа зі збоченими сексуальними апетитами, радий поштрикати маленьку дівчинку в передок зранку, а маленького хлопчика в задок надвечір.

— Блядь, та це ж огидно! — голос Лі на останньому слові зірвався, мов у підлітка. Потім він розсміявся.

— Але Вокер, ген-ген, то зовсім інший казан з раками, він високо стоїть у Товаристві Джона Берча[565]…

— Це ті фашисти, що ненавидять євреїв!

— …і я передбачаю день, і то невдовзі від сьогоднішнього, коли він стане їхнім вождем. А отримавши довіру й підтримку інших груп скажених правих, він навіть може знову спробувати балотуватися на пост… тільки цього разу не губернатора Техасу. Я підозрюю, що приціл у нього встановлено вище. На Сенат? Можливо. Чи навіть на Білий Дім?

— Цьому ніколи не бути, — голос Лі прозвучав невпевнено.

— Це малоймовірно, — поправив його де Мореншильд. — Але не недооцінюй американську буржуазію з її спроможністю кинуться в обійми фашизму в ім’я популізму. Чи силу телебачення. Без телебачення Кеннеді ніколи не переміг би Ніксона.

— Кеннеді з його залізним кулаком, — мовив Лі. Схоже, його схвальне ставлення до діючого президента пішло шляхом блакитних замшевих черевиків.[566] — Він ніколи не заспокоїться, поки Фідель сере в унітаз Батисти.

— А також ніколи не недооцінюй той жах, який біла Америка відчуває перед ідеєю суспільства, в якому расова рівність стане всезагальним законом цієї країни.

— Нігер, нігер, нігер, чако, чако, чако! — вибухнув Лі потужним, ледь не мученицьким гнівом. — Я повсякчас чую це на роботі!

— Не сумніваюся. Коли «Морнінг Ньюз» пише «Великий штат Техас», насправді це означає «ненависницький штат Техас». А люди слухають! Для такої людини, як Вокер — для героя війни Вокера — такий клоун, як Хергіс, усього лише трамплін. Як фон Гінденбург був трампліном для Гітлера. З правильними людьми в піар-службі, які його причешуть і пригладять, Вокер може далеко піти. Знаєш, що я думаю? Той, хто завалив би генерала Едвіна Американського Расиста Вокера, зробив би суспільству велику послугу.