Слава ЗСУ!

Погані новини, подумав Вінстон. І цілком певно, що слідом за кривавим описом тотального винищення Євразійської армії з величезною кількістю вбитих та полонених, прийде повідомлення про те , що з наступного тижня шоколадний пайок буде зменшено з тридцяти до двадцяти грамів.

Вінстон знову відригнув. Дія джину скінчалася, лишаючи по собі відчуття спустошення. Телезахист – можливо щоб відзначити цю перемогу, або можливо щоб вшанувати пам’ять втраченого шоколаду – у п’яній непритомності прогорлав “Океанія, зуб за зуб”. Цієї миті вважалося що ви повинні стати ніби за командою “Струнко!”. Позаяк, у своїй теперішній позиції він був невидимий.

“Океанія, зуб за зуб” змінилася більш легкою музичною композицією. Вінстон підійшов до вікна, тримаючись спиною до телезахисту. Днина все ще була прохолодною та ясною. Десь далеко звідси ракетні бомби розривалися з глухим, реверберуючим ревінням. Приблизно двадцять або тридцять таких бомб щотижня падало тепер на Лондон.

Униз по вулиці вітер тріпотів туди сюди надірваним плакатом, і слово ІНГСОЦ то з’являлося, то зникало. Інгсоц. Священні принципи Інгсоцу. Новосурж, двоєдумство, несталість минулого. Він відчув неначе він блукає у лісі на морському дні що немає кінця і краю, загублений у потворно великому світі де і він сам був потворою. Він був самотній. Минуле було мертве, майбутнє було неуявне. Чи можна було бути певним що зараз хоча б одненька людська істота перебуває на його боці? І у який спосіб дізнатися що панування Партії не буде тривати ВІЧНО? Як відповідь, три гасла на білому обличчі Міністерства Правди зверталися до нього :

ВІЙНА ЦЕ МИР

ВОЛЯ ЦЕ РАБСТВО

БАЙДУЖІСТЬ ЦЕ СИЛА

Він витяг двадцяти п’яти центову монету зі своєї кишені. Тут також, дрібними охайними літерами написані ті самі гасла та з іншого боку монети голова Старшого Брата. Навіть на монеті ці очі невідривно стежили за тобою. На монетах, на марках, на обкладинках книжок, на прапорах, на плакатах , на обгортках сигаретних пачок – усюди. Завжди ці очі наглядали за тобою та цей голос огортав тебе. Уві сні або ж у бадьорості, під час праці або ж їжі, всередині або ж назовні, у ванній або ж в ліжку – ніде не було рятунку. Ніщо не належало тобі за виключенням кількох кубічних сантиметрів всередині твого черепу.

Сонце бігло по колу, міріади вікон Міністерства Правди без світла у них здавалися нещадними та зловісно похмурими бійницями якоїсь фортеці. Його серце тремтіло перед величезною пірамідальною примарою. Воно було занадто сильне, його неможливо узяти штурмом. Навіть тисячі ракетних бомб не порушать його. Він гадав для кого ж він пише свій щоденник. Для майбутнього, для минулого – для епохи яку можна тільки уявляти. І попереду його чекала не смерть, але винищення. Щоденник міг бути перетворений на прах, а його самого випаровано. Тільки Поліція Думок могла прочитати те що він написав, перш ніж стерти це із буття та зі спогадів. Як ти можеш звертатися до майбутнього якщо не лишиш по собі і сліду, навіть жодного анонімного слова нашкрябаного на шматку паперу, що може фізично вціліти?

На телезахисті пробило чотирнадцяту годину. Він мусить вийти за десять хвилин. Йому треба повернутися на роботу до чотирнадцятої тридцять.

Дивовижно, як годинниковий дзвін повернув йому наснагу. Він був самотнім привидом волаючим істину якої ніхто не міг почути. Але чим довше він волав її, якимось похмурим та незрозумілим чином глуха безперервність не порушувалася. Це було не те щоб змусити почути себе, але лишатися у здоровому глузді дбаючи про спадок Людини. Він повернувся за стіл, обмакнув ручку з пером, та написав :

До майбутнього або до минулого, до часу коли думки будуть вільними, коли люди будуть відрізнятися один від одного і не будуть жити на самоті – до часу коли істина буде існувати і те що зроблене не можливо буде заперечити: Від епохи одноманітності, від епохи самотності, від епохи Старшого Брата, від епохи двоєдумства – вітання!

Він був вже мертвий, зрозумів він. Це стало зрозумілим для нього тільки тепер, коли він повернув собі здатність чітко формулювати свої думки, це було його вирішальним кроком. Наслідок та вага будь-якої дії містяться у самій дії. Він написав :

Думкозлочин не призводить до смерті : думкозлочин ЦЕ І Є смерть.

Відтепер він усвідомив себе як мерця і тому було дуже важливо залишатися живим якомога довше. Два пальці на його правій долоні було замащено чорнилами. Це саме та дрібничка яка могла зрадити його. Який-небудь нишпорячий зилот-ентузіаст з Міністерства (жінка, швидше за все : хтось на зразок маленької рудуватої жіночки чи темноволосої дівчини з Відділу Фікцій) може почати розмірковувати чому це він писав від руки під час своєї перерви на ланч, чому це він використовує старомодну ручку з пером, ЩО це він писав – а потім натякне у відповідні інстанції. Він пішов до ванної кімнати та ретельно відшкрябав чорнила геть темно-коричневим твердим та скрябучим наче пісок милом ,що дерло твою шкіру неначе наждак і було ніби створене саме для цієї мети.