Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

Цієї миті він почув швидкі кроки на сходах. Джулія увірвалася у кімнату. Вона несла сумку для інструментів зроблену з грубезного коричневого брезенту, таку саму він іноді бачив у неї коли вона ходила туди сюди по Міністерству. Він підвівся та попрямував до неї,щоб обійняти її, але вона дуже поспішно вивільнилася від його обіймів, частково через що вона все ще несла ту сумку для інструментів.

“Півсекунди,” – сказала вона – “Лише дай мені показати що я принесла. Ти приніс дещицю тієї гидотної кави “Перемога”? Я так і думала,що принесеш. Ти можеш викинути її геть, тому що нам вона більше не знадобиться. Глянь-но сюди.”

Вона опустилася на коліна, відкрила навстіж свою сумку та почала безладно жбурляти на підлогу якісь гайкові ключі та викрутки, що лежали нагорі у цій сумці. Під ними на самому дні було декілька охайних паперових пакунків. Перший пакунок який вона передала Вінстону викликав дивні проте невиразно знайомі відчуття. Він був наповнений якогось роду важкою, піскоподібною речовиною яка просідала кожного разу коли він торкався до неї.

“Невже це цукор?” – запитав він.

“Справжній цукор. Не сахарин, цукор. А тут буханець хліба – справжнього білого хліба, а не тої нашої гівняної бридоти – та невеличкий горщичок варення. А ось тут бляшанка молока – але поглянь-но! Ось те чим я насправді пишаюсь. Мені довелося це як слід загорнути у мішковину, тому що…”

Але їй не потрібно було пояснювати чому саме вона загорнула це. Цей аромат вже вщент заповнив усю кімнату, яскравий палкий аромат який здавався наче втіленням його раннього дитинства, але який випадково стрічався йому навіть зараз, розливаючись геть по всьому коридору доки не грюкнули двері, або пронизуючи таємничим чином залюднену вулицю, даючи на мить вдихнути себе,а потім знову зникаючи.

“Це кава,” – пробубонів він – “справжня кава.”

“Це кава Внутрішньої партії. Тут ціле кіло її,” – сказала вона.

“Як ти примудрилася дістати усі ці речі?”

“Це все речі Внутрішньої партії. Немає нічого чого б не було у цих свиней,зовсім нічогісінько. Але звісно офіціанти, прислуга та інші люди скубуть потрохи ці речі, та поглянь-но, я навіть маю невеличкий пакунок чаю.”

Вінстон сів навпочіпки поруч із нею. Він відірвав ріжечок від цього пакунку.

“Це справжній чай. Не листя ожини.”

“Згодом буде іще більше чаю. Вони захоплюють його у якості трофею у Індії, або щось на зразок цього,” – сказала вона невиразно – “Але слухай,любий. Я хочу щоб ти повернувся до мене спиною десь на три хвилини. Іди та сядь з іншого боку ліжка. Не підходь занадто близько до вікна. І не обертайся доки я не скажу.”

Вінстон розсіяно дивився крізь муслінові штори.

Унизу на подвір’ї червонорука жіночка усе ще маршувала туди сюди між балією та мотузкою. Вона витягла ще дві защіпки зі свого роту та пристрасно заспівала :

Вони кажуть що час лєчіт всьо,

Вони кажуть ти всєгда можеш забить;

Але ті улибкі і ті сльози крізь роки,

Вони ще крають мойо сєрце й дотепер!

Здавалося, що вона знає як співати від щирого серця усю цю пустопорожню пісеньку,яку вона знала напам’ять. Її голос здіймався догори разом із солодким літнім повітрям, дуже мелодійно, очолюваний певного роду щасливою меланхолією. Він мав таке відчуття, що вона була б цілковито задоволеною такою сутністю речей, якщо б цей Червневий вечір був нескінченим і запаси білизни невичерпними, застигла тут на тисячу років, защіплюючи підгузки та співаючи нісенітниці. Що зненацька вразило його так це той цікавий факт, що він ніколи не чув аби член Партії співав на самоті та мимовільно. Це могло б навіть видатися трохи неортодоксальним, небезпечною ексцентричністю, так само як і розмовляти до себе. Можливо це траплялося коли люди були дуже близько від голодної смерті і тільки тоді вони отримували щось про що можна співати.

“Тепер ти можеш обернутися,” – сказала Джулія.

Він обернувся і на якусь мить майже не впізнав її. Те чого він насправді очікував так це побачити її оголеною. Але вона не була оголена. Те перетворення яке з нею сталося було більш несподіваним ніж це. Вона нафарбувала своє обличчя.

Вона певно прослизнула до якоїсь крамнички у пролетарських кварталах та придбала собі цілий комплект матеріалів для макіяжу. Її губи були глибоко червоні, її щічки були нарум’янені, її носик був напудрений; там навіть був легкий доторк чогось під її очима, що робило їх світлішими та виразнішими. Це було зроблено не дуже вправно, але стандарти Вінстона у такого роду речах були невисокими. Він ніколи раніше не бачив та навіть не уявляв собі жінки з Партії із косметикою на її обличчі. Удосконалення у її зовнішньому вигляді були вражаюче приголомшливими. Лише за допомогою декількох легесеньких кольорових натяків у правильних місцях вона стала не лише набагато привабливішою,але й, окрім всього, набагато більше жіночнішою. Її коротка зачіска та хлопчачий спецодяг лише посилювали цей ефект. Як тільки він її обійняв хвиля синтетичних фіалок сповнила його ніздрі. Він пригадав ту напівтемряву на кухні цокольного поверху, і печерну порожнечу роту тієї жінки. Це був саме той парфум який вона використовувала; але цієї миті це здається не мало великого значення.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар