Слава ЗСУ!

Глава 8

Вони зробили це, вони зробили це нарешті!

Та кімната у якій вони стояли мала видовжену форму та м’яке освітлення. Телезахист у цій кімнаті було приглушено до рівня тьмяного бурмотіння; уся та пишнота темно-синього килима складала у них враження,що вони йдуть по щирому оксамиту. У дальньому кінці цієї кімнати О’Брайєн сидів за столом у імлі лампи з зеленим світлом, з величезною купою паперів з одного боку від нього. Він навіть не потурбувався аби підвести очі та поглянути коли слуга жестом показав,що Джулія та Вінстон можуть увійти.

Вінстонове серце калатало так сильно,що він сумнівався чи зможе він вимовити бодай слово при цьому. Вони зробили це, вони зробили це нарешті, це було усе про що він міг тільки думати. Це був взагалі занадто поспішний, необачний та безрозсудний вчинок приходити сюди та щирісінька дурниця прибути сюди разом; проте також було правдою що вони прийшли сюди різними маршрутами і зустрілися лише біля дверей О’Брайєна. Але лише для того аби тільки увійти до такого місця потрібна неабияка нервова натуга. Лише у дуже рідкісних випадках хтось міг побачити зсередини місця проживання членів Внутрішньої Партії, або навіть проникати усередину того міського кварталу де вони жили. Уся ця атмосфера велетенських багатоквартирних будинків, тієї пишноти та усієї тої просторої розкішності геть усього, ті незнайомі запахи гарної їжі та гарного тютюну, ті безшумні та неймовірно неправдоподібно швидкі ліфти що ковзали униз та вгору, ті біложакетні слуги що квапилися туди й сюди – усе це викликало справжнісіньке отетеріння. Одначе він мав гарний привід аби прийти сюди,проте на кожному кроці на нього полював страх,що охоронець у чорній уніформі може зненацька з’явитися з-за рогу, вимагаючи його паперів та наказуючи забиратися геть. Слуга О’Брайєна,хай там як, впустив їх обох без жодних заперечень. Він був маленьким, темноволосим чоловіком у білому жакеті, з ромбоподібним, цілковито безвиразним обличчям яке могло мати китайське походження. Той коридор у який він їх впустив був застелений м’якими килимками, з кремовими шпалерами на стінах та оздоблений білими панелями, і усе це було досконало,ба навіть вишукано, чистим. Це також викликало справжнісіньке отетеріння. Вінстон навіть не міг пригадати щоб коли-небудь бачив коридорний прохід чиї стіни були б не захаращені внаслідок тертя об них безлічі тіл.

О’Брайєн тримав смужку паперу поміж своїх пальців та здавалося ретельно і уважно вивчав її. Його жорстке обличчя, нахилене так щоб усі могли бачити глибокі та чіткі обриси його носу, виглядало грізно та інтелігентно водночас. Можливо двадцять секунд він сидів без жоднісінького руху. Потім він підтягнув мовонот до себе та відверто продиктував повідомлення на гібридному жаргоні цього Міністерства :