Щоб зрозуміти природу сучасної війни – не зважаючи на ті постійні перегрупування які трапляються кожні декілька років,це завжди та сама війна – кожен повинен усвідомити у першу чергу що вона не може бути остаточною та вирішальною. Жодна з цих трьох наддержав не може бути остаточно завойованою та підкореною навіть у поєднанні двох інших разом. Вони занадто цілковито однакові, а їх природній захист дуже значний і його дуже важко подолати. Євразію захищають її безкраї земельні простори, Океанію широчінь її Атлантичного та Тихого океанів, Східазію плодючість та виробнича працелюбність її мешканців. По-друге, вже не існує, у матеріальному сенсі, нічого за щоб варто було воювати. Зі становленням ізольованих та самодостатніх економік, у яких виробництво та споживання жорстко взаємозчеплені один з одним,та боротьба за оволодіння ринками яка була головною причиною попередніх війн вже добігла кінця,тим часом як суперництво за володіння сировиною більше не є питанням життя або смерті. У будь-якому разі кожна з цих трьох наддержав є настільки розлогою,що може вміщувати цілковито усі необхідні їй матеріали у межах своєї власної країни. Оскільки ця війна має безпосередню економічну мету – це війна за робочу силу. Поміж кордонами цих наддержав, до того ж такий що не є у постійному володінні жодної з них, там знаходиться великий,неопрацьований і непідкорений чотирикутник з кутами у Танжері, Браззавілі, Дарвіні та Гонконгу,який вміщує у собі приблизно п’яту частину від населення усієї Землі. Це заради володіння цими густонаселеними регіонами та північною шапкою полярної криги ці три надпотуги постійно змагаються. На практиці ж жодна з цих потуг ніколи не отримувала контролю над цілковито усією цією спірною ділянкою. Частина з неї постійно та безупинно змінює господаря, і ті випадки загарбання тих чи інших її шматків спричинені несподіваним ударом або віроломною зрадою,що продиктовані нескінченою зміною у формуванні світоглядів та союзів.
Усі ці спірні території містять дуже цінні мінерали, і деякі з них дають врожаї важливих рослинних продуктів таких як каучук які у більш прохолодних кліматичних умовах потрібно синтезувати за допомогою відносно коштовних методів. Але окрім всього цього вони містять безмежний запас дешевої робочої сили. Будь-яка з потуг що контролює екваторіальну Африку, або країни Середнього Сходу,або Південної Індії, або Індонезійського архіпелагу,також має у своєму підпорядкуванні масив з десятків або навіть сотен мільйонів погано оплачуваних та тяжко працюючих чорноробів. Мешканці цих регіонів, обернені більш чи менш відверто до стану рабів,переходять безперервно від завойовника до завойовника, та використовуються так само як і вугілля або нафта у гонитві за виробництвом більшої кількості озброєння, загарбанням більшої кількості територій,оволодінням більшою кількістю робочої сили, за виробництвом більшої кількості озброєння, загарбанням більшої кількості територій,і так далі нескінченно. Слід також зауважити що ця боротьба ніколи насправді не виходить за межі цієї спірної ділянки. Кордони Євразії коливаються назад та вперед поміж басейном Конго та північним узбережжям Середземного моря; острови Індійського та Тихого океанів постійно захоплюються або перезахоплюються Океанією чи Східазією;у Монголії демаркаційна лінія між Євразією та Східазією ніколи не є стабільною; щодо Північного полюсу,то усі ці три потуги мають на меті загарбання цих величезних територій які фактично є переважним чином незаселені та недосліджені: але рівновага цих потуг завжди жорстко дотримується на одному й тому ж рівні,а ті території які формують собою центральну частину або ж серце, кожної з цих наддержав завжди лишаються недоторканими та неушкодженими. Більш того,праця цих експлуатованих народів що мешкають по Екватору насправді не є аж такою необхідною для світової економіки. Вони нічогісінько не додають до багатства та матеріальних цінностей цього світу,відтоді щоб вони не виробляли усе використовується для потреб війни, і головним об’єктом ведення війни завжди є приготування до ведення війни,але вже у більш кращому положенні. Своєю працею пораблене населення дає можливість прискорення темпу цих суцільних та нескінчених війн. Але навіть якщо б вони і не існували, структура світового суспільства, і ті процеси завдяки яким воно себе самопідтримує,не мали б суттєвих відмінностей.
Першочергова мета сучасної війни (у відповідності до принципів ДВОЄДУМСТВА , ця мета одночасно офіційно визнається та не визнається розпорядчим центром Внутрішньої Партії) використати та витратити усю ту продукцію державної машини без загального зростання стандартних умов життя. Починаючи з кінця дев’ятнадцятого сторіччя,проблема того що робити з цим надлишком споживчих товарів лишалася стало прихованою у промисловому суспільстві. Відтепер, коли лише дуже мала кількість людських істот мали цілком вдосталь їжі,ця проблема була вочевидь не такою вже й нагальною,і вона може ніколи і не стати такою, навіть якщо б жодних штучних та синтетичних процесів знищення і не було б задіяно. Цей світ сьогодні це голе та злиденне, вщент голодне, геть занепале місце у порівнянні з тим світом що існував до 1914 року, та іще більш гірше якщо порівняти з тим уявним майбутнім на яке люди того періоду розраховували. На початку двадцятого сторіччя, таке бачення майбутнього суспільства неймовірно багатого, щиро сповненого вільним часом, дисциплінованого та добре організованого, раціонального та кваліфікованого – блискучого і розкішного,бездоганно чистого світу зі скла та криці і білосніжного бетону – було невід’ємною частиною свідомості майже кожної освіченої людини. Наука та технології там розвивалися б з дивовижною швидкістю і це здавалося природнім припускати, що вони могли б продовжувати далі цей розвиток. Але цього не трапилося, частково через зубожіння спричинене довгою серією війн та революцій, частково через те що науковий та технічний прогрес покладався виключно на емпіричний триб думок,який не міг вижити у суворо регламентованому суспільстві. Цілковито увесь цей світ є набагато більше примітивним сьогодні ніж він був п’ятдесят років тому. Цілком відсталі регіони мали передові,прогресивні та різноманітні прилади, завжди якимось чином пов’язані зі способами ведення війни та поліційним шпигунством, які продовжували розвиватися, але експерименти та винаходи переважним чином спинилися,і ті спустошення та руйнація атомної війни що відбулася у 1950-х так ніколи і не були цілковито загоєні. Якби там не було, а всі ті небезпеки властиві даній державній машині все ще лишаються в ній. Тієї миті коли ця машина вперше явила світові свою зовнішню маску вона була цілком ясною та зрозумілою для усіх мислячих людей та народів у тому що дана потреба у людській марудній та виснажливій праці, та внаслідок цього у великому ступені людської нерівності, зникла. Якщо б цю машину навмисно та свідомо використовували з цією метою до самого кінця, голод, понаднормова робота, бруд, неграмотність та хвороби могли бути знищені за декілька поколінь. А насправді, навіть без використання для жодної такої мети, але певного роду автоматичним процесом – продукуючи багатства та матеріальні цінності які іноді було неможливо навіть роздати і розподілити – ця машина підвищила стандартні умови життя середньостатистичної людської істоти до значно набагато кращого рівня протягом періоду у приблизно п’ятдесят років у кінці дев’ятнадцятого та на початку двадцятого сторіч.
Слава ЗСУ!
