Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

Це почалося, це почалося нарешті! Вони нічого не можуть вдіяти окрім як стояти і витріщатися в очі один одному. Бігти заради життя, вибратися з цього будинку до того як буде вже занадто пізно – жодних таких думок не спадало їм на думку. Немислимо не коритися цьому залізному голосу зі стіни. Там було ляскання так наче засув повернули назад і тріск від розбитого скла. Та картина впала на підлогу відкриваючи телезахист позаду неї.

“Тепер вони можуть бачити нас,” – сказала Джулія.

“Тепер ми можемо бачити вас,” – сказав той голос – “Станьте у центрі цієї кімнати. Станьте спиною до спини. Схрестіть ваші долоні поза вашими головами. Не торкайтеся один одного.”

Вони не торкалися, але йому здавалося що він може відчувати тремтіння тіла Джулії. Або можливо це було лише тремтінням його власного. Він міг просто і легко спинити свої зуби від цокотіння, але його коліна були поза його контролю. Там був звук тупотіння чобіт унизу, всередині та назовні цього будинку. Це подвір’я здавалося було вщент сповнене людьми. Щось волочили по плитняку. Спів тієї жіночки раптово увірвався. Там був довгий, що перекочувався брязкіт, так наче ту балію жбурнули геть крізь усе подвір’я, а потім безладні люті вигуки які скінчилися у воланні болю.

“Цей будинок оточено,” – сказав Вінстон.

“Цей будинок оточено,” – сказав той голос.

Він чув як Джулія стисла свої зуби до купи. “Я гадаю ми можемо також сказати прощавай,” – сказала вона.

“Ви можете також сказати прощавай,” – сказав той голос. А потім інший досить відмінний голос, тонкий та оброблений голос щодо якого Вінстон мав таке враження що вже чув його десь раніше, вразив його: “І до речі, допоки ми усі в темі “Ось і свічечка, щоб твоє ліжко запалити, ось і тесак щоб твою голівоньку відрубити”!”

Щось звалилося з тріскотом на ліжко поза спиною Вінстона. Верхів’я драбини було просунуто крізь вікно і при цьому було вщент вибито раму. Хтось дерся крізь вікно. Там було і масове, стихійне тупотіння чобіт що здіймалися догори по сходах. Ця кімната була сповнена дужих і однакових чоловіків у чорній уніформі з підкованими залізом чоботами на їх ногах і з розкладними кийками у їх руках.

Вінстон вже більше не тремтів. Навіть своїми очами він заледве міг рухати. Лише одна єдина річ мала значення; зберігати нерухомий спокій, зберігати нерухомий спокій і не давати їм жодного приводу вдарити тебе! Чоловік з гладенькою щелепою боксера-професіонала у якій його рот був лише дуже вузенькою щілиною спинився навпроти нього балансуючи, із задумливим поглядом, своїм розкладним кийком між великим та вказівним пальцями. Вінстон зустрівся з ним поглядами. Те відчуття оголеності, з його долонями за його головою і його обличчям та тілом усім відкрите для спостереження, було майже нестерпним. Цей чоловік висунув кінчик свого білого язика, облизав те місце де повинні б були бути його губи, а потім пройшов далі. Там був ще один тріскіт. Хтось узяв скляне прес-пап’є зі столу і розтрощив його на друзки об кам’яну плиту над каміном.

Той уламок коралу, крихітна зморщечка рожевого неначе цукровий бутон троянди з торту, покотився по килимку. Наскільки ж маленьким, подумав Вінстон, наскільки ж маленьким він завжди був! Він відчув ядуху та важкий глухий удар позаду себе, і він зазнав брутального стусану по своїй правій щиколотці який майже позбавив його рівноваги. Один з цих чоловіків щосили з розмаху влупив своїм кулаком у сонячне сплетіння Джулії, переломивши її навпіл наче кишенькову лінійку. Вона корчилася і била ногами по підлозі, борячися за подих. Вінстон не насмілювався повернути власну голову навіть на міліметр, але іноді її синювато-сіре, ядушне обличчя виринало у куточку його зору. Навіть поглинений власним жахом це було так неначе він міг відчувати той її біль у своєму власному тілі, той смертельний біль хай там як був менш наполегливо брутальний ніж та боротьба за повернення її дихання. Він знав на що це було схоже; цей жахливий, агонізуючий біль який заповнював геть усе проте який не можна було вистраждати і знести зараз, оскільки понад усе решту необхідно було повернути здатність дихати. Потім двоє з цих чоловіків підняли її за коліна та плечі та винесли її геть з цієї кімнати наче лантух. Вінстон мигцем зиркнув на її обличчя, перегорнуте догори дригом, жовте та скривлене, із заплющеними очима, і все ще з тими плямами рум’ян на її щоках; і це було останнім що він побачив у ній.

Він стояв мертовно смиренно. Ніхто поки що не вдарив його. Думки які з’явилися за їх власною волею,але здавалося цілковито нецікаві, почали майоріти крізь його розум. Він гадав чи узяли вони Містера Чаррингтона. Він гадав що вони зробили з тією жіночкою на подвір’ї. Він зауважив що йому дуже кортіло сцяти, і це було неабиякою несподіванкою, оскільки він вже робив це дві або три години тому. Він зауважив що той годинник на камінній поличці показував дев’яту, маючи на увазі двадцять першу. Але це світло здавалося було аж занадто сильним. Чи не повинно це світло бути згасаючим о двадцять першій годині Серпневого вечора? Він гадав чи зрештою він та Джулія помилися часом – проспали цілий оберт стрілок годинника і думали що була двадцята тридцять коли насправді вже була восьма тридцять наступного ранку. Але він не продовжив цієї думки далі. Вона була нецікавою.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар