Слава ЗСУ!

До речі, ось і Фрігг. Схоже, вона також вирішила випити сьогодні ввечері. Дівчина замовила механічному бармену склянку горілки з льодом, відпила ковток та здійняла на мене погляд своїх крижаних очей.

– Привіт, подруго.

– Здоров був, новачку. Як ся маєш? Як тобі людина без по-батькові?

– Це ти про кого.

– Про нашого шефа. Чи ти не знаєш його історію?

Я не знав.

– Знай же, що Землеченко – людина унікальна. Ну, тобто унікальних чуваків у нас взагалі-то багато, але цей зовсім дивовижний, не схожий на інших. Він – син Матері Сирої Землі.

– Щось на кшталт Альрауне, чи як?

– Є дещо спільне, але не зовсім. Якось у далекому глухому селі місцева знатниця зробила одній бабі аборт. А плід так і закопала у лісі. Між тим той продовжував розвиватися, вигодовуючись Землею-Матінкою, і нарешті сформувався у цілком здорове немовля. Так і з’явився на світ Мстислав Землеченко, вихованець лісових фейрі, мавок та лісовиків.

– Либонь знає мову звірів та рослин? – поцікавився я.

– Не без того. Будь-кого, як ти сам розумієш, Конторою керувати не призначать.

– Ти це серйозно, чи що? – здивувався я.

– А я схожа на несерйозну людину?

– Щоб розігрувати оточуючих, не обов’язково бути на когось схожою.

– Ок, прийнято. Але так воно насправді і є.

– До речі про серйозне, Фрігг. У мене виникло питання. Ти, подейкують, маєш чималий досвід подорожей Нижнім світом.

– Так, заглядаю туди час від часу.

– А що ти використовуєш? Шаманський бубен? Якісь спеціальні записи?

– Ну, – посміхнулася Фрігг, – зазвичай мені цілком вистачає музики Ніка Кейва.

Частина 2. Падіння Ордена

1

Йшли дні, місяці. Скучити у Конторі не доводилось. Діяльність була настільки чудернацькою та різноманітною, що вперто не хотіла перетворюватися на буденну. З часом вона не тільки відкрила мені незвичні риси нашого світу, але й вийшла за його межі. Все почалося стандартно – Ґрімнір запросив мене до себе. Він був у кабінеті не один, компанію йому складала моя нова знайома Фрігг. Схоже, їхня розмова завершилась, але йти Фрігг не збиралася. Вона зручно влаштувалась у кріслі та посьорбувала якийсь дикий коктейль, як завжди, з льодом та великою концентрацією спирту. Ґрімнір пригостив мене елем та швидко перейшов до справи. Мене виряджали на пошуки зниклої співробітниці Контори. Ось як її охарактеризував шеф:

– Вкрай схибнулася на кельтській міфології. Взяла собі ім’я Морріган на честь їх темної богині. Потім почала копіювати її стиль. Усе б нічого, та раптом щось у її голові перемкнуло, вона потайки стягнула цінний артефакт та дала драла. Сліди ведуть до Йотунгейма. До речі, у скандинавській космології ти, наскільки мені відомо, прошарений. А ось чи багато тобі відомо про богиню Морріган?

– Ну, так, у загальних рисах.

– Начувайся! – розсміялася раптом Фрігг. – Побачиш там ворона, подумаєш, що це Одін за тобою вирішив приглянути. А насправді це Морріган. У подобі своєї фюльг’ї, даруйте мені мою германо-скандинавську. Огамом володієш?