Слава ЗСУ!

– Якось не надто добре. У друїдів не навчався.

– Занотуй до записника та прихопи із собою, знадобиться.

– Порада, між іншим, слушна, – сказав Ґрімнір, – але продовжимо. Викрадений артефакт – це казан Одрерир із медом поезії.

– Як же, та сама Кров Квасіра, яку Одін у подобі орла частково виблював, частково висрав. Подейкують, звідти й пішов вислів «сидіти орлом».

Фрігг посміхнулась у келих. Ґрімніра жарт не надто розвеселив:

– Насправді це не суттєво. Артефакт не такий вже й цінний, як може здатися, просто ядрене міцне пійло. Має радше ритуальне значення. Повернути його, звичайно ж, не завадило б, але більш цікаво, як буде діяти Морріган. Що у неї в голові, яку мету вона переслідує.

Йотунгейм, значить. Ну, не найнебезпечніший варіант, не Муспельгейм з Ніфльгеймом. Ось би вийшла Пісня льоду й полум’я. Як у старини Джорджа Мартіна. Або як у Ганса Гьорбігера. Втім, ймовірно, це чи то вчений, чи то псевдовчений поцупив ідею у своїх далеких нордичних предків, за що й отримав схвалення верхівки Третього Рейху, яка ставилася прихильно до Північної традиції. Йотунгейм. З чогось ж бо треба починати.

– І як я туди потраплю? До країни турсів? – поцікавився я.

– За допомогою ключа, – відповів Ґрімнір. – Що тобі відомо про ключі?

– Ну, є, наприклад, ключі від дверей. Пам’ятаю, у дитинстві в мене був ключ від якихось невідомих дверей. І якось раптом прямо зі стелі біля мене впав другий, такий само. Я все думав, від чого ж вони. Вирішив, що один від входу, інший від виходу. Але що це за вхід та вихід – навряд колись дізнаюся, адже загубив їх давним-давно. Тим паче, що загубив у себе в квартирі, яка тепер чомусь не існує. Але підемо далі. Є ще ключі, які б’ють з-під землі. Джерела іншими словами. Є ключі до вирішення проблем, ключі до розуміння.

– І усі вони відкривають нам дещо нове. У тому числі й ті, що з-під землі. Усе живе складається з води. Вона – кров Матінки-Землі. Один із основних елементів в усіх світах. Мертва вода зупиняє процес, жива дає життя, джерело Урд дає знання. Тому за допомогою такого ключа і певного ритуалу ти запросто дістанешся гілками світового ясена Іґґдрасілля куди тобі треба.

2

І ось мене виряджають чорт-зна куди шукати божевільну відьму. Задача, що краще підійшла б Генріху. Він завжди віддавав перевагу дивним жінкам. Не пригадую, до речі, щоб стосунки з якоюсь із них зайшли далі прогулянок разом. «Не слід впускати до нашого спільного світу ані краплі побуту, – казав Генріх, – тоді щезне уся романтика, розвіється уся магія».

Я сидів у барі «Каверни» (бажання пити у Конторі не було, хотілося відмежуватися від проблем, поспілкуватись із людиною непричетною) і посьорбував пиво з кухля. До столика підійшов Фідель. Ми замовили горілки, солінь, випили по першій, і Фідель, закурюючи, спитав із іронією в голосі:

– Ну що, Варґу, пізнав загадки природи? Помандрував паралельними світами?

– А ми усі ними постійне мандруємо.

– Тобто?

– Знаєш, звідки взялися міфи про усілякі там рай, пекло, чистилище?

– Їх придумали попи, щоб стригти купони із довірливих парафіян.