Слава ЗСУ!

– Ти у цьому правий, чуваче, та не зовсім. Ці міфи базуються на реальних подіях. Є реально світ, де усе пиздато, та світ, де усе жах як хуйово. Але вони, уяви собі, щільно переплітаються між собою…

– Утворюючи таку собі мотузочку, – посміхнувся Фідель.

– Ну, вони ж не тверді. Скоріш такий собі напіврозчин, напівсмуміш. Ось ти помічав, що начебто у житті у тебе все добре, аж раптом різко – починає одне за одним усіляке гівно відбуватись, і усі твої успіхи начебто вже і не успіхи, та й взагалі казна-звідки виникає купа грузняка та головняка. А потім нахуяришся, наприклад, чи просто проспишся, і враз виявляється, що практично усі твої проблеми – взагалі не проблеми, а так, дрібні труднощі, більшість з яких вирішуються самі собою. Чому, до речі, важливо наїбенитися, коли тобі кепсько. Точка збору зміщується у інше положення, і є чималий шанс, що зміститься саме куди й треба. Кажуть, що алкоголь проблем не вирішує, а насправді трапляється, що й вирішує.

– Це, мабуть, просто питання сприйняття.

– По суті усе наше існування – питання сприйняття. Ми сприймаємо світ спотворено, як лінійний потік часу. Тоді як час – це зовсім не потік, він скоріш як спокійне озеро, чи щось по типу того. Знаєш, чому ми не пам’ятаємо свої минулі життя?

– Певно, тому що нема ніяких минулих життів, – всміхається Фідель, наливаючи ще по одній та витягуючи сигарету із портсигара із зображенням Ернесто Гевари, – ми живемо один раз, потім помираємо і пиздець. Просто міф про власну унікальність змусив нас повірити у безсмертя душі, а насправді ми ніхуя не унікальніші за оцю сигарету чи за оцей келишок горілки. Хіба що пиздимо більше, але навряд це перевага.

– Справа не в тому. Просто наш мозок не може перелаштуватися із лінійного сприйняття. Адже усі наші попередні життя, вони ж не обов’язково у минулому, можуть бути і у майбутньому, і навпаки, майбутні можуть бути десь у часи Македонського. Якщо він взагалі існував. Адже відомо, що історія – це тупо легенда, ми ніхрена не можемо стверджувати, що було, скажімо, навіть сто років тому, не кажучи вже про те, що відбувалося у далекому минулому.

– Як життя взагалі можуть бути минулими та майбутніми, коли ти стверджуєш, що минуле і майбутнє – це лише наше сприйняття?

– У рамках нашого сприйняття і можуть. А окрім нашого сприйняття для нас насправді й нема нічогісінько.

– Круто, – задоволено каже Фідель, – значить у мене ще є шанс відвідати Вудсток.

3

Клайв зійшов з електрички та вирушив далі пішки. Просто лісом, йти прокладеною сучасною дорогою не хотілося, а напрям він знав добре. Так, дорога була сама по собі життєвою необхідністю, але нею їздили автівки, начинені мерзенними диявольськими пристроями, громіздкі, вони випердували сморід із своїх вихлопних труб. Клайв не визнавав більш складного металевого приладдя за меч чи, як максимум, водопровід. Крокувати лісом серед усієї цієї створеної Богом величі було приємно, можна було розмірковувати про вічне, або ж ні про що не думати, просто сприймати чудову природу навколо. На жаль, шлях до маєтку Ігнатія, де на Клайва чекали справи Ордена, був надто коротким, щоб насолодитися їм сповна. Однак треба було поспішати – завдання, судячи з усього, було терміновим, а отримати задоволення від лісової прогулянки Клайв ще встигне, якщо, звичайно, йому не доведеться незабаром прийняти смерть за віру.