Слава ЗСУ!

Що сталося із старим барменом, я не знав, скоріш за все, щось недобре. Але про це мені ніхто не розповідав, а розшукувати очевидців того, що трапилось, самотужки я не прагнув. Хоч би як там було, він зник незадовго до мого прийняття до штату Контори, а нікого іншого на його місце так і не взяли, довіривши розлив напоїв роботу. Ця залізяка є доволі нудною. Зі своїми прямими обов’язками справляється непогано, а ось, скажімо, розмовляти та демонструвати фокуси не вміє

Не те щоб я був так вже проти використання роботів у ролі персоналу. Більш того, припустимо, у крамницях та фаст-фудах, гадаю, тільки їх і треба ставити. До того ж саме таких «соціопатів» як цей. Дратує коли приходиш, скажімо, купити продуктів або пожерти, а продавець тебе упізнає, починає віщати якісь дурниці, ставити ідіотські питання, радити, що тобі купувати, чи навпаки сувати товар не питаючись, орієнтуючись на твої звички. Його завдання – вислухати мої побажання та якомога скоріше, без зайвих балачок, втілити їх у життя. І ніяк інакше. Завдяки такому ось персоналу доводиться час від часу переставати закуплятися у тому чи іншому місці, оскільки панібратство виводить з рівноваги. На щастя, я практично не відвідую фаст-фудів, а їжу та речі переважно замовляю у Інтернеті.

Бар – зовсім інша справа. Тут знайомство із барменом, підтримання із ним ненав’язливої розмови – річ цілком природна. В решті решт, похід до кнайпи – це не обов’язкова рутина, а свідомий вибір дозвілля, а бармен – не просто обслуговуючий персонал, а як би дійова особа у цій життєвій виставі.

Я замовляю стакан віскі з льодом, роблю ковток та відчуваю, як думки починають впорядковуватися. Згадую останні події. Учора в нас було загальне зібрання. Воно проходило у актовій залі, розташованій у одному із підземель під компасом. Окрім надземної частини у нас є чималі підземні території. Це не дивно, адже в усіх традиціях підземний світ займав визначне місце, будучи домівкою таємниці та мудрості. Там я вперше побачив голову Контори, Мстислава Землеченка. Він обійняв цю посаду доволі недавно, поступившись своїм попереднім місцем голови Північного відділу Ґрімніру. Його попередник був представником Сходу, і, як кажуть чутки, просто дав драла з цього світу слідами Сіддгартхи Ґаутами. Землеченко виголосив досить цікаву промову, особливо мені запам’яталися його слова щодо цивілізації:

– Ми аж ніяк не перша цивілізація на Землі. Гадаю, що і не остання. До нас дійшли легенди про Гіперборею, Атлантиду, Лемурію, континент Му. Повірте, разом із згаданими існувало чимало цивілізацій, що не лишили й згадки навіть у легендах. Говорять, що якщо трапиться глобальна екологічна катастрофа, виживуть лише декілька видів. І останній вид, що залишиться на планеті після погибелі інших – таргани. Можу вас запевнити, що це не так. Люди є ще більш живучими створіннями, аніж таргани, вони можуть пристосуватися геть до усього. Людство є практично безсмертним, а ось цивілізація – річ тендітна, її легко знищити за лічені десятиліття, і ніякі природні катаклізми насправді не потрібні. Так представники деструктивних релігій легко стерли з лиця Землі цивілізацію античності. І головне наше, представників конструктивних релігійних течій, завдання – не допустити подібного знов, врятувати культуру, врятувати усю ту навколишню красу, створену генієм людства. Нехай буде сильним наш дух, і нехай боги нам допомагають.

А ще на тому зібранні я познайомився із Фрігг, панянкою із волоссям кольору снігу та очима кольору льоду. Вона – персонаж у Конторі легендарний. Відбувши у довге відрядження на північ Росії, вона відвідала сотні селищ, час від часу забиваючись у такі місця, куди ще не ставала нога представника постіндустріальної (та й, мабуть, індустріальної) цивілізації. Спершу від неї періодично надходили звіти про її спілкування із місцевими шаманами, потім зв’язок із Фрігг обірвався – вона загубилася десь у Карелії на два роки. Кажуть, вона гостювала у підземних містах у чуді білоокої, народу, що полишив поверхню багато століть тому. Але напевне ніхто не знав.