Слава ЗСУ!

Гамірливі брати по Ордену відволікали Клайва від побожних роздумів. Але він не тримав на них зла. Зрештою, світ матеріальний не є досконалим, і у ньому багато такого, що такій людині як Клайв не до вподоби. Так, наприклад, йому не подобалося об’єднання із мусульманами («сарацинами», як їх називали). Це, на думку Клайва, були парубки із дешевими понтами, але без яєць. Чи, як кажуть американці, без кишок. Про що свідчила нещодавня втеча із рок-клубу, спричинена примітивними язичницькими фокусами. Та ще й уявлення про Бога у них було якимось спотвореним. Але старійшинам видніше, мабуть. Окрім того, Клайву дуже не подобалось, що він не може, як лічить справдешньому лицарю, ходити по місту із мечем на поясі без ризику мати проблеми із ментами. Особливо не по серцю йому було користуватися досягненнями сучасної цивілізації, як то смартфонами, автомобілями та іншим непотребством. Щирий лицар духу, відважний хрестоносець та мисливець на відьом XXI століття, Клайв не боявся ані диких звірів, ані лютих ворогів, ані самого Диявола. Однак він ніяковів перед мобільними телефонами, дзвінки яких вкидали його у душевне сум’яття, стискав напружено щелепи та міцно чіплявся за усе, за що тільки можна, коли йому необхідно було проїхати у машині, і взагалі будь-який більш сучасний за паротяг пристрій самим фактом свого існування викликав у нього відчуття дискомфорту. Клайв вважав, що усі ці агрегати від Лукавого. Лукавого він уявляв кимось на кшталт божевільного винахідника, що заполонив світ своїми нечистими витворами.

У Клайва засмоктало в животі. Він здійнявся, підійшов до стійки та взяв собі миску овочевого салату. Знов зайнявши своє місце, він почав їсти салат, розмірковуючи про суворість поста. «Дурня якась, – думав він, – ні, ну добре, коли це стосується усіляких конкретних святенників, ченців, я розумію. Нехай постяться, моляться, але ми ж бо Воїни Світла. А воїнам потрібна сила. Знову ж таки у тому ж Старому Заповіті що за мана небесна падала? М’ясо та випічка, по суті щось на кшталт сучасних гамбургерів. Чому ж нас гамбургерами не годувати, га?»

До зали увійшов Ігнатій, він вів за собою якогось чергового бідагу. Ще один завербований. Клайв чув достатньо про методи Ігнатія, та був від них не у захваті. Голова інквізиції банально зводив людей з розуму. Перетворював звичайних обивателів на вар’ятів чи, як казав він сам, на блаженних. Ігнатій втирався в довіру до жертв, ходив до них у гості. Він підсипав їм у їжу та напої сильне снотворне, і у тих починали випадати із життя цілісінькі дні. Використовувалося і багато інших збочених методів. Якось Клайв почув, як Ігнатій розповідав про один із них Шамілю: «Я присипляю чоловіка, а потім міняю у його квартирі усі речі на їхні дзеркальні відображення. У нього починає усе валитися з рук. Він бачить, що все навколо нього якесь неправильне, і не може зрозуміти, що саме відбувається. А якщо й розуміє, то не вірить. Технологічно це, звичайно, реалізувати складно, а технології, як відомо, від Диявола. Але Церква здавна звикла використовувати Диявола у ролі свого знаряддя. Простіше за все провертати подібні фокуси з непитущими. Ті, хто уникає фіксації точки збирання у нових положеннях, є особливо сприйнятливими до впливу, працювати із їхньою свідомістю вкрай легко». Клайв не схвалював ці методи, але він усвідомлював, що не його справа засуджувати Великого інквізитора.

8

Протягом доволі значного часу я жив у офісі. Тут було зрештою все необхідне, навіть комин та холодильник. З’ясовувати, що ж сталося із моїм старим житлом, не вистачало то часу, то бажання, купувати нове, занурюючись у нескінчену суєту (новосілля, купівля меблів, наведення причини на сусідів) – тим паче. Тому якщо ввечері я не був на завданні чи на якійсь тусовці, я або релаксував на самоті у себе в кабінеті, або йшов до бару Північного відділу. У цей день я обрав другий варіант.