Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Безсмертна традиція

– А що будемо робити ми? – питає Вінсент.

– Ми займемося моєю улюбленою справою, – із посмішкою відповідає Генріх, – будемо сидіти і спостерігати, не втручаючись.

7

Ігнатій увійшов у величезну будівлю сховища, побудованого із металевих панелей на околиці міста. Ця зовні малопримітна споруда приховувала у собі дійсно дивовижний вміст. Як нам вже відомо, Ігнатій не був примхливим стосовно зовнішніх прояв. Усі три поверхи будівлі, й іще три підземних займали лабораторії, де виводили бійців для його нової армії, і казарми для них. Потайки від вищого керівництва Ордену Ігнатій найняв найкращих світових генетиків та алхіміків і готувався до перевороту. Йому надокучила нікчемність, у яку скотився Орден, ці юрби юродивих, що травлять ідіотські байки за склянкою огидного пійла та жахаються від кожного прояву магії. Набридло отупіле святенницьке керівництво із своїм еклектично-безглуздим пантеоном. Хотілося справдешньої величі.

Загін мучеників на приміській фермі був дитячою забавкою порівняно із тими істотами, що поповнювали наш світ тут, у Бестіарії. Ігнатій послідовно обійшов усі три поверхи, доброзичливо посміхаючись вченим, слухаючи їхні доповіді про результати роботи та спостерігаючи плоди їхніх дій на власні очі. Треба відзначити, що вони досягли приголомшуючих успіхів, і армія створінь вже була практично готова.

Другий та третій поверхи будівлі були відведені для клонів антропоморфних істот. Тут на Ігнатія чекали астомії, люди без рота, що живляться запахами. Їхньому дивовижному нюху позаздрив би сам Жан-Батист Гренуй. Компанію астоміям складали безголові блеммії, ніс, рот та очі яких знаходилися на грудях, та сціоподи – стрибучі одноногі люди з велетенськими ступнями, потворна копія героїв казки Клайва Льюїса.

Перший поверх був призначений для потреб персоналу. Тут знаходились їдальня, спільна вітальня, санвузли та кімнати відпочинку. А ось спустившись на вантажному ліфті на перший підземний поверх, вже можна було спостерігати у приміщеннях за товстим броньованим склом відтворених героїв міфів. Тут були здоровезні єдинороги із слоновими ногами, кінськими тулубами, оленеподібними головами та хвостами, мов у вепра. Вони ревіли низькими голосами, погрозливо виставивши у бік спостерігачів великі, більш ніж метр завдовжки, товсті чорні роги. У іншому вольєрі двопалі рогаті сциталіси із довжелезними хвостами та шиями та заворожливими гіпнотичними візерунками плямисто шкури спокійно лежали, підгорнувши ноги, та чекали, доки хтось із людей зазирне до них на вогник, зачарований їхньою красою.

На другому підземному поверсі мешкали ще більш чудернацькі створіння. Мірміколеони – велетенські мурахи із левиними головами. Жили вони недовго, адже мурашині органи у решті решт не могли впоратися із звичною для левів їжею. Але це робило їх значно більш лютими. Були тут і амфісбени – отруйні ящери, одна голова яких була розташована на шиї, а друга – на хвості, і бонакони – бики із кінською гривою та загнутими назад рогами, здатні метати на кілька метрів палючий отруйний кал. Вражаюче видовище являли собою анталопи – еклектичні породження середньовічного божевілля, сильні звірі із тілом антилопи, головою тигра та пилоподібними рогами, якими вони могли пилити дерева. Не менш дивовижною істотою можна назвати і левкрокоту – швидку тварину із ногами оленя, левиними грудьми та борсучою головою із величезною пащею та щелепами у вигляді однієї суцільної кістки. Окрім своєї незвичайної зовнішності левкрокоту цікаві ще й тим, що вони здатні імітувати людську мову.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!