Слава ЗСУ!

6

Ми влаштувались у барі Контори, я, Генріх та Вінс. Я розповідаю про свої пригоди у Йотунгеймі. Розмірковуємо про долю того хлопця з Ордена. Очевидно, він мертвий, хоча Генріх виражає сумнів:

Хто сказав, що ці кобіти із Залізного лісу його завалять? Може вони його на гульки вирішили запросити?

– З їхнього вигляду не скажеш.

– Вигляд мало про що свідчить. Найжахливіші речі часто виглядають цілком безневинно і навпаки – те, що нас лякає, насправді не приховує ніякої небезпеки. – Генріх задоволено присьорбує саке.

– Так, погоджуюсь. Тут ще питання сприйняття. Ось, наприклад, дітей бабаєм лякають, а мене ним у дитинстві налякати було неможливо. Реально ж слово смішне – «бабай». Ну, як можна боятися когось із таким ім’ям. І взагалі, хто зна, куди він дітлахів забирає. Може, кудись у чудове рок-н-рольне місце. Не дарма ж у англомовних країнах його називають «boogeyman». Від слова «boogie-woogie» (ну, або навпаки).

– А як вони виглядали? – цікавиться Вінсент.

– Ну, як тролихи виглядають. Здоровезні такі, вуха великі. Знаєш, я аж ніяк не майстер описувати зовнішність. Мене описи зовнішності у книгах, наприклад, завжди смішили. Так, коли я читаю, що у персонажа довгий ніс, він спливає у моїй уяві настільки довжелезним, ніби мова йде про Піноккіо, що вирішив зайнятися політикою. Про всілякі там носи картоплиною або ґудзиком, квадратні обличчя та інші подібні речі краще навіть й не думати. Книги для мене просто кишать почварами.

– До речі, Варґу, – змінює тему Генріх, – що ти думаєш про так звану пташину мову?

– Вважають, що пташина мова – це первісно сигнали, які імітують голоси птахів, що ними обмінювались розвідники. Але передання стверджує, що дехто дійсно розумів мову птахів (наприклад, Одін, Сігурд). Звісно, птахи самі по собі не вели якихось змістовних розмов, тим більш таких, що стосуються життя людей. Однак вони використовувались древніми у ролі біопередавачів. Так само, як корова запрограмована на те, щоб їсти, давати молоко та бути зарізаною на м’ясо, птахи були запрограмовані на передачу інформації. Цим можна пояснити і легенду про воронів Одіна (хоча є і альтернативні тлумачення, наприклад, що ворон – його фюльг’я).

– Але птахи ж переважно тупі. Чому б не довірити передачу більш розумним тваринам? Наприклад, котам чи віслюкам? – дивується Вінс.

– Що тупі – це тільки перевага. Вони не аналізують інформацію, просто видають її не розмірковуючи. Тому можна уникнути її спотворення. Окрім того, розумних тварин істотно складніше програмувати. Тих же котів, наприклад, в рази складніше, ніж людей. Плюс – швидкість передачі даних, птахи переміщуються достатньо швидко.

– Саме так, чуваче, – схвально киває Генріх, – я, до речі, цю технологію активно тестую. Зараз продемонструю.

Генріх заплющує очі та замовкає, ймовірно, посилаючи подумки сигнал. До бару залітає невеличка пташка із коротким хвостом, що стирчить вертикально, сідає йому на плече та починає щось цвірінькати йому у вухо. Завершивши передавати повідомленні, вона відлітає геть.

Цікаві вісті, панове, – повідомляє Генріх, – у Ордені розгортається міжусобна війна. Ігнатій збунтувався проти Шаміля.

– Ставлю на Ігнатія, – кажу я, – на відміну від Добронравова він хоча й псих, але не ідіот.