Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Безсмертна традиція

5

Пройшовши крізь портал, я опинився посеред величезного поля із засохлої лави. У далечині виднівся якийсь невеличкий архітектурний об’єкт дивної форми, ще далі – схоже, ліс. Я почав згадувати, що мені відомо про цю землю. У розумі одразу ж чомусь виник міф про те, як йотуни зліпили із глини щось на зразок свого варіанта голема, що мав допомогти Хрунгніру у битві із Тором. У майстерності створення големів йотуни явно поступалися євреям, адже нещасне створіння виявилося здатним лише на те, щоб обмочитися та бути вбитим хлопчиком на ім’я Тьяльві, який прислуговував громовому богові. Потім на шляху до незвичайного архітектурного об’єкту я пригадав історію про того ж Тора, який прийняв за хатинку рукавицю одного з велетнів. Думки, як відомо, не завжди виникають на рівному місці, і, підійшовши ближче, я зрозумів, що те, зо здавалося мені будівлею, насправді являє собою величезну рукавицю. Ось цікаво, як змінювався цей мотив у народній творчості. В українському фольклорі, скажімо, це все ще рукавичка, але вже аж ніяк не така велика. І замість Тора та його супутників там вже усілякі жаби-квакухи. А до російських казок усі ці жабки та мишки перекочували, а замість рукавички звідкілясь з’явився теремок. Ну добре, час зазирнути до середини.

Усередині було істотно свіжіше, ніж я очікував. В принципі, з чого б і не бути, адже приміщення вентилюється, а рукавицею давно не користувались. Хоча так, елементи вбрання апріорі не можуть асоціюватись із свіжістю, тому і відчуття дивні. Я подивився навколо. Тут був тільки дерев’яний тапчан та дерев’яна ж табличка із різьбленими символами. Я обережно запалив полум’я на запальничці та побачив ще одну цікаву деталь – лабіринт, намальований на стіні (тобто, на внутрішній поверхні рукавиці). Втім, намалювали його, скоріш за все, від нудьги, тому я не став до нього придивлятися, а сконцентрував увагу на символах на табличці. Я впізнав огам. Значить, схоже, я натрапив на слід, подивимось, що тут написано… «Catch the Rainbow». Певно, це не просто назва пісні. Тут повинен бути якийсь глибинний зміст.

Більше, схоже, усередині робити було нічого. Тим паче, що ззовні почав доноситися гул. Він примішувався до моторошного скреготу, що було чути з боку ліса, про це я, до речі, забув згадати. Скрегіт, певно, можна було пояснити тим, що, згідно міфів, цей ліс мав бути залізним.

Я вийшов із рукавиці та побачив хлопця у панцері з дворучним мечем у руках. Він йшов прямо мені назустріч. Когось він мені нагадував – схоже, один із псів Ігнатія. Еге ж, а я без зброї, так і на січку порубає, бісів хрестоносець. Втім, дивився він кудись повз мене. Я озирнувся вбік лісу і побачив чималий загін жінок-тролів верхи на велетенських вовках. Вони прямували у наш бік. Хрестоносець, гордо піднявши голову, рухався їм назустріч, розмахуючи мечем.

Схоже, цей відважний вар’ят скоро буде бенкетувати у палаці Одіна. Так, він, мабуть, християнин, але у Вальгаллі не надто звертають увагу на віросповідання. Тим паче, християнин, гадаю, умовний. Просто парубок, що підсів на середньовічну романтику. У чомусь він заслуговує на шану, не зважаючи на те, що від початку приєднався до тих, хто обрав руйнівний шлях.

Я ж не мав наміру спішити до Вальгалли, у мене іще була купа справ у Мідґарді. А як мені туди дістатися? Я озирнувся навколо та побачив дещо ще більш дивне, аніж жінки-тролі із Залізного лісу – веселку, що спиралася на землю. Скоріше за усе, це той самий знаменитий міст Біфрест. Що ж, настав час упіймати веселку, як радила Морріган. Уперед.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!