Слава ЗСУ!

– І на нашу цивілізацію чекає загибель. Євразія зануриться до океану, а Гіперборея підійметься на поверхню, чи щось на кшталт того?

– Ну, щось подібне обов’язково станеться. Але згодом. А найближчим часом відбудуться вельми цікаві події. Які повинні в багатьому змінити ваші погляди на світ.

– А що ви робили в мене удома? Прийшли повідомити про прийдешнє? Чи лекції по історії цивілізацій прочитати?

– Та ні, ми ж спостерігачі, а не просвітителі. Просвітителі – це, скажімо так, зовсім інша контора. Просто тут було зручно облаштувати пункт спостереження.

Із цими словами чоловік із інвертованими очима розчинився у повітрі.

4

Можливо, завдяки незвично зачиненим завдяки похолоданню вікнам, але у квартирі Генріха чомусь пахло, мов у наметі. Генріх вийшов у туалет помочитися та відчув там запах багаття. Йому захотілося піти погуляти нічним містом. Окрім того, виникло відчуття наближення чогось чарівного. А дім – це не місце для чудес. Вдома повинно бути спокійно та затишно.

Вийшовши у двір, Генріх побачив на лавці пияка Міхалича. Той неспішно вливав у себе настойку глоду, дивлячись на зірки крізь просвіти у гіллі дерев. Генріх присів поруч.

– Здоров був, Міхалич.

– Здоров.

– Схоже, мені теж сьогодні непогано б випити. Пити вночі – це кайф. Відчуваєш ні з чим незрівнянний спокій.

– Так що заважає?

– Мені не подобається, що коли я багато випиваю, то вранці ніц не пам’ятаю. Здається, що зі мною відбувалося щось цікаве, але від цього не лишається геть нічого, окрім головного болю.

– А як ти гадаєш, чому так? – питає Міхалич.

– Зіткнення із самим собою. Як і уві сні. Алкоголь звільнює із півсвідомості істинне Я, і ми його лякаємося. Ніщо так не лякає людину, як її дійсна природа.

– Хуйня це все, братику. Нам спеціально стирають пам’ять.

– Хто стирає?

– Мені ж, бля, звідки знати? Якщо б і знав, не згадав би – стерли усе.

– І нічого не залишається? Ніяких слідів?

– Та щось лишається таке. Спогади про щось світле. Під глодом особливо коли.

– Давай проекспериментуємо, – пропонує Генріх.

Вони йдуть до цілодобової аптеки і замовляють кілька фанфуриків настойки глоду. Вертаються на лавку, деякий час мовчки п’ють, дивлячись на зірки. Генріх любить пити ось так, спокійно, без зайвого галасу. Ще із студентських років, коли він із подивом дивився на шаленіючих сокурсників. Особливо його дивували ідіотські ігри, на кшталт розставити чарки по сходах та підійматися, випиваючи. Це нагадувало японську легенду про те, як бог вітру вбив чудовисько, виставивши для нього на постаментах питво, а потім відрубавши усі вісім голів. Генріх не хотів повторювати долю чудовиська, адже у нього було навіть не вісім голів, а лише одна.

Синхронно, не зговорюючись, вони здіймаються і крокують у бік станції метро. Біля входу до підземки зустрічають літнього бородатого чоловіка, який б’є пляшкою з-під пива у велетенську, завбільшки з бубен, консервну банку і співає «we will, we will rock you». Вони знайомляться, чоловік представляється Никодимом. Усі беруть по пиву, п’ють під розмови про древній рок-н-ролл. Потім Никодим поновлює «концерт» та веде їх за собою. Компанія підходить до входу у підвал старої напівзруйнованої будівлі. У таких зазвичай нема нічого, окрім сміття. Іноді там живуть безхатьки. Вони спускаються і входять усередину. Там на них очікує велика яскраво освітлена зала. Збоку стоїть стіл із пишними стравами. Залою вальсують пари, усі веселі та п’яні. Генріх згадує історії про пагорби, входячи всередину яких люди опинялися у світі фейрі.