Слава ЗСУ!

– А благодать не можна відчути самостійно?

– Теоретично можливо, але це справа вельми важка та трудомістка, мало кому це під силу. У інших сферах прогрес досягається набагато простіше. Починаючи із XIX століття ви стрімко розвивали науку, культуру. Але у плані масового злиття із Абсолютом не придумали нічого кращого за музику у стилі госпел. Та й то, якщо бути до кінця відвертими, насправді її придумав ще цар Давид у біблійні часи.

– І ти даси благодать усім?

– Ще б пак. Хіба не чудово, що те, що до недавнього часу було привілеєм ченців та відлюдників, стане надбанням курвів та злочинців? Учорашні повії стануть сповненими більш високих прагнень за жителів тибетських монастирів. Най буде так. Амінь.

9

У діловому центрі Нью-Вавилона на даху найвищого хмарочоса приземлився дископодібний міжпланетний корабель. На ньому прибули інопланетяни, які оголосили себе расою богів. Про це дізналися не відразу. Навіть у нашу пору чудес і відродженої магії пересічні городяни мало коли підводять голови до неба. А їхня свідомість все ще відфільтровує усе незвичне, міцно тримаючи їх у тому маленькому нудному світі, у якому вони існують.

Космічні прибульці пристосували для своїх потреб увесь верхній поверх, на якому до цього був розташований культурний центр якоїсь близькосхідної країни. Якимось чином, напевно, за допомогою сильного гіпнозу вони перетворили усіх робітників центру на своїх рабів. Власне, від рідних робітників і дійшли звістки про те, що відбулося. Коли ті не повернулися додому вчасно і перестали відповідати на дзвінки, їхні домочадці вирушили до центру на пошуки. В результаті частково вони теж були перетворені на рабів, а решту виштовхнули втришия вже перетворені.

Обстава дещо нагадувала арабську казку, не зважаючи на сучасні офісні меблі. Можливо, килимами із химерним орнаментом, але радше наявністю смаглявих рабів у чалмах, з опахалами та байдужими обличчями. Мене зустріли одразу троє інопланетян, двоє чоловіків та жінка. Усі високі на зріст та із білявим волоссям. Жінку звали Астарта, чоловіків – Енліль та Осіріс. Я відрекомендувався, і вони погодились відповісти на мої питання.

– Твоя організація – одна із небагатьох, що приділяють пильну увагу традиціям давнини. Тому ми поговоримо з тобою, – каже Осіріс.

– Навіщо ви прибули? – питаю я.

– Ми збираємося повернути втрачену спадщину, – відповідає Астарта, – допомогти онуком Дажбога та Одіна згадати своїх пращурів.

– Це буде непросто у світі, де спадкоємці богів забули своє походження, змішавшись із створіннями із примітивним розумом.

– Ти ж знаєш, що відвіку на планеті мешкали два типи людей, – додає Енліль, – прямі нащадки богів та чорноголові раби, виведені шляхом генетичного модифікування мавпоподібних істот.

– Справа йде про духовну спадщину? – питаю я.

– Як про духовну, так і про матеріальну, – відповідає Астарта, – ми залишили вам знання, залишили механізми. Змішуючись із рабами, ви деградували, забули, що знали, порозучувалися зчитувати інформацію, використовувати залишені вам машини.