Слава ЗСУ!

До речі, знайоме ім’я. Ми з чуваками якось випадково забухали на її могилі. Я запам’ятав. І мене дещо непокоїть. Еге ж! У неї на могилі був янгол, а зараз його нема. Значить його відбили. Приглядаюсь та бачу, що земля над похованням якось вже надто розпушена.

– Славко, – звертаюсь я до водія, як звуть двох інших парубків, я не запам’ятав. У мене взагалі жахлива пам’ять на імена. – Тут був янгол. Тепер його нема. Його спиляли.

Славко нецензурно лається, дістає бінокль та дивиться крізь нього понад могилами. Потім передає бінокль мені. Я бачу високу постать, що йде геть у напрямку занижених автівок. Її супроводжують якісь хлопці близькосхідної зовнішності у білих кандурах та гафіях.

– Йобане лайно, – каже Славко, – нас випередили. Цей довготелесий типчик – це Шаміль Добронравов. Чолов’яга своєрідний. Бачиш його татуювання – півмісяць на правій щоці, розп’яття на лівій? Він настільки побожно вклоняється одночасно двом богам – Христу та Аллаху – що за щиру пристрасть, що простежується у його відданості обом культам, заслужив у середовищі недоброзичливців прізвисько Шаміль Бісексуал. Займає керівну посаду у Ордені Єдиного Бога. Цей падло примудрився нас випередити.

– Що будемо робити? Битися?

– Та дідько із ним. Та усі інші церковні персонажі також. Поїхали назад до Контори.

Мені було прикро, що я провалив перше завдання. Однак я довірився більш досвідченому колезі та не став суперечити.

4

Фідель читав у вагоні метро. Йому все ніяк не вдавалося зосередитися, відволікала сусідка. Фідель вкрай не любив базік, у яких пелька не затуляється ні на мить. Сусідка була глухонімою, але в цілому, як не дивно, належала до саме до цієї категорії громадян. Вона весь час жестикулювала, щось пояснюючи чоловікові навпроти. Різкі жести відволікали і, коли місце поруч із її товаришем звільнилося, і панянка нарешті відсіла, Фідель ладний був би дякувати богам, коли б він в них вірив. Далі він доїхав до потрібної станції без зайвих душевних переживань, повністю занурений у книжкові події.

Вийшовши із метро, Фідель озирнувся навколо. Звична картина. Біля розташованого неподалік центра чогось там зібрався натовп ментів. Певно, гей-парад в них, чи якийсь інший службовий захід. Дорогу в черговий раз розрили. Чи то ремонтували її саму, чи то якісь комунікації під нею, а може просто шукали скарб або імітували діяльність. Вузькою нерозкопаною ділянкою повзла низка автівок, водії безперервно сигналили. Фідель зморщився від галасу, закурив сигарету та, протиснувшись у шпарину між машинами, пішов вулицею повз постгіпстерську кондитерську. Ще раз поморщився. Постгіпстерів він не виносив. Ті косили під олдскул, наряджалися у псевдо-рок-н-рольне манаття, слухали безликі сучасні гурти, що в свою чергу також вбого копіювали стару школу, сиділи у ось таких кондитерських у вільний від роботи час, черкаючи дорогими пір’яними ручками у брендових блокнотах та обговорюючи шопінг. Щирий рок-н-рол – це не імідж, не манатки, це дещо значно більше. Якщо послухати тих же Rolling Stones, розумієш, що коли вони співають про Диявола, вони знають, про що йдеться мова, вони особисто із ним бухали.

Фідель пройшов ще декілька кварталів та звернув у двір будинку, у якому жив Генріх. Там на лавці на усіх вже очікував Вінсент. Вони обмінялися рукостисканнями.