Слава ЗСУ!

– Здоров був, Вінс!

– Вітаю, чувак!

Позаду скамійки спала на траві якась п’яна жінка. Друзі закурили та почали бесіду про футбол. Розмова розбудила жінку, вона із кректанням здійнялася та присіла поруч.

– Вибачте, молоді люди, я тут посиджу трохи.

– Та без проблем, – відповів Фідель.

Вона деякий час мовчала, потім сказала:

– Хлопці, пробачте мене заради Бога. Я просто знову побачила цих трьох собак і не витримала – напилася.

Вона пошаруділа у сумочці, дістала наполовину викурену сигарету і попрохала підкурити. Видохнувши дим, продовжила:

– Перший живе на першому поверсі. Другий ходить до крамниці, купує кефір та булочки, – і замовкла.

Тут як раз підійшов Генріх, і молоді люди покинули сердегу, так і не дізнавшись, що робить третій собака.

Друзі рушили до лісу. Йшли близько сорока хвилин, майже не розмовляючи, розмірковуючи кожен про своє. Нарешті вони прийшли на широку галявину, повністю захищену від опадів дерев’яним накриттям. Під накриттям стояли старі телевізори. Телевізори використовувались у якості столів та стільців. При цьому практично усі вони працювали. У компанії була традиція вмикати ці телевізори, які використовувалися у якості меблів, у сподіванні на те, що вони раптом впіймають якийсь цікавий сигнал. Звісно, сигнали з телевеж вже давним-давно не забруднювали етер, це лишилося у далекому минулому. Таким чином композиція із ввімкнутих телевізорів у якійсь мірі являла собою пародію на програму Інституту SETI з пошуку позаземних цивілізацій. Постійні відвідувачі галявини пильно слідкували за тим, щоб усі апарати були справні, та носили з собою запасні батарейки для них.

Генріх, Вінсент та Фідель зручно влаштувались на трьох телевізорах, поставили на четвертий величезний пляхан рому.

Вони випивають, іноді співають пісні на кшталт «Fifteen men on the dead man’s chest». Решту часу проводять під музику, що Генріх ставить на телефоні. Переважно це олдскульний готик-рок на кшталт «She Wants Revenge» та зовсім давніх «Cure» й «Bauhaus». Спілкуються.

– Ми побудуємо корабель та станемо справжнісінькою піратською командою, – каже Фідель, – будемо ходити під вітрилами та брати на абордаж судна. Усі охуєють, зараз же піратів не лишилося, ніхто до цього не готовий. Головне – не наразитися на військових. І фактор раптовості на нашому боці. Побачивши вітрильник, люди подумають, що це просто якесь йобане шоу. А тут ми, із шаблюками, із гарматами, із кулеметом «Максим».

– А ще ми попливемо до південної столиці світу, – каже Генріх.

– Це що ще за південна столиця світу? – цікавиться Вінсент.

– Існують чотири столиці світу. Зараз відкриті для відвідування західна (Голівуд) та східна (Лхаса). Північна, Ультима Туле, скоріш за все, втонула, та відродиться або після глобальної екологічної катастрофи, або після початку будівництва підводних міст. Місцезнаходження є приблизно відомим. Руїни Гіпербореї знайшов Олександр Барченко ще у XX столітті. Треба буде туди з’їздити. Ще б знайти грошей, як мінімум, для дослідження, а краще для створення підводних міст…

– Не поспішай, що там відносно південної. Мова ж зараз саме про неї, – перебиває Вінсент.

– Південна столиця світу, як довгий час вважалося, була прихована під льодом Антарктиди та не є доступною до зміни клімату. Однак Третій Рейх чи то натрапив на систему тунелів, чи то зробив її самостійно. У підсумку, проклав туди шлях. І нащадки тих першопрохідців із Рейху, за чутками, досі живуть там та готуються до відродження імперії.