Слава ЗСУ!

– Тобто, ми попливемо туди та натрапимо на нацистів, – каже Фідель, – і що ми будемо робити?

– Домовимося. Містики завжди якось домовляться.

– Ти нацист?

– Ні, – відповідає Генріх, – але я поважаю містиків.

Їхня розмова була перервана появою неочікуваного гостя.

Більшість молодих людей, особливо дійсно не обділених талантом та здатністю нестандартно мислити, є дуже амбіційними. Вони бачать себе у майбутньому вершителями видатних справ, практично повністю впевнені, що усі вершини їм підкоряться. Але, як відомо, планувати далеко заздалегідь – тільки богів смішити. Тому майже нічого із задуманого не здійснюється. Хтось впадає у відчай, опускає руки, потихеньку згасаючи у своїй зневірі. Хтось продовжує боротися незважаючи ні на що, і таким іноді таланить, геть неочікуваним чином. Так у випадку Генріха та Вінсента талан явився у подобі середніх літ чоловіка, зовні схожого на вікінга. У плащі із вовчим коміром. Ґрімнір завербував їх до Контори без особливих проблем. Вистачило б навіть перспектив вирушити до південної столиці світу, а їм пропонували десятки подібних експедицій. Фідель, звісно, відмовився. Він був проти усілякого роду контор.

5

Ігнатій прокинувся ще до світанку у своїй тісній знімній кімнатці. Здійнявся з жорсткого дерев’яного тапчана, запалив свічку, зняв зі стіни батіг та виконав звичну процедуру самокатування. Умертвінню плоті Ігнатій приділяв особливу увагу з жовтого дзьоба, коли він був лишень юним послушником, а аж ніяк не головою інквізиції Ордена Єдиного Бога. Покінчивши з цим, він поснідав шматком черствого хліба, запив його виноградним соком, сів за стіл та занурився в ранкове читання Біблії – до Священного Писання він звертався щодня протягом останніх двадцяти років.

Прочитавши молитву, Ігнатій залишив своє помешкання. Він вийшов з дому дещо раніше звичайного, перед тим, як вирушити на зустріч із співбратами по Ордену, Ігнатій повинен був зробити важливу справу – завербувати новачка до армії Господа. Новобранцем судилося стати Матвію, сусіду Ігнатія, чоловіку середнього віку і невизначеного фаху. Матвій як і зазвичай сидів на лавці біля під’їзду, похмурий та замислений. Ігнатій сів поруч, дістав звідкілясь з глибини ряси флакончик настойки глоду та простягнув сусіду. Той вихиляв фанфурик одним ковтком та сумно пробубонів:

– Ех, мудак я пропащий.

– Ніякий ти не пропащий, – переконливо сказав Ігнатій, – ще є час послужити Господу нашому.

– Та кому я потрібен, мудак такеленний.

– Та не хвилюйся, Господь тебе зрозуміє та пробачить. Скажу по секрету, він такий само мудак, як і ми з тобою. Так що? Ти з нами?

– Та куди я дінуся? – відповів новій прибічник Ордена.

***

Ігнатій любив вербувати людей. Більш за це він любив лише посилати на вірну смерть вже завербованих. Він робив це, не замислюючись, чи принесе це користь Ордену, чи має їхня місія якийсь сенс. Адже у смерті вже у самій-одній є сенс, вона виправдовує саму себе. Одним із улюблених місць Ігнатія у Старому Заповіті було: «І став Мойсей у брамі табору й сказав: Хто за Господа до мене! І зібралися до нього всі Левіїні сини. І сказав він до них: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припашіть кожен меча свого на стегно своє, перейдіть, і верніться від брами до брами в таборі, і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен ближнього свого. І зробили Левіїні сини за словом Мойсеєвим. І впало з народу того дня близько трьох тисяч чоловік». А ще йому дуже подобалося: «Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з плинами твоїми. Перворідного з синів своїх даси Мені. Так зробиш волові своєму, і дрібній худобі своїй: сім день буде вона з своєю матір’ю, а восьмого дня даси її Мені. І сказав Мойсей: Освятіть сьогодні себе для Господа, бо кожен мстився на сині своїм та на браті своїм, і щоб сьогодні Він дав вам благословення». Цей епізод можна було трактувати двояко: і як людське жертвопринесення, і як присвячення змалку служінню Господу. Тобто, скажімо так, як смерть у розстрочення.