Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Безсмертна традиція

– Варґу, візьми у холодильнику пивка, у нас із цим не суворо. Тільки лікуватись будеш дорогою, шеф кличе до себе.

***

Начальник виявився особою харизматичною. Це був високий на зріст чоловік із довгими волоссям та бородою. В той день він був вдягнений у довгий чорний плащ із коміром зі шкіри вовка. Шеф представився Ґрімніром, повідомив, що звертатися до нього треба на «ти» та без зайвих церемоній, вказав мені моє місце за круглим столом та одразу перейшов до справи:

– Отже, Варґу, твоє перше завдання – здобути нам янгольський пил.

– Круто, тобто я тепер наркокур’єр?

– Ні, ти зрозумів хибно. Янгольський пил – це по суті невірний переклад, що прижився у нашій мові. Насправді мається на увазі «янгольський прах» (англійською Angel dust, «dust» у перекладі і «пил», і «прах»), попіл, що лишається після спалення янголів. Субстанція із багатьох точок зору дуже цікава.

– Добре, які вихідні дані?

– Наскільки нам відомо, – повідомив Ґрімнір, – певна організація під назвою Орден Єдиного Бога займається масовим виробництвом цієї речовини. Вони клонують янголів, а потім їх спалюють.

– Прийнято до уваги. Гадаю, треба заслати до них шпигуна.

– Ми над цим вже працюємо. Ще ідеї?

– Є одна думка. Монотеїстичні релігії побудовані, як відомо, на культі смерті. Якщо ці хлопці з Ордену діють у межах прийнятої ними парадигми, де за логікою повинна бути їхня схованка? Вірно, на цвинтарі!

– Молодець. Далі. Де саме на цвинтарі? Повністю його розрити тобі ніхто не дасть.

– Деякі надгробки роблять у вигляді янголів. Можливо, недарма, треба перевірити.

– Домовились, можеш діяти.

3

І ось я прямував на своє перше завдання у люб’язно наданому начальством катафалку. Окрім транспорту мені виділили у допомогу водія та двох кремезних парубків із лопатами. Розривати могили – вельми інтригуюче заняття. Скажімо так, відчуй себе Віктором Франкенштейном. До речі, щодо барона. Справдешній геній. Однак не вписався у дискурс, і піпол його креатив не схавав. Одна невелика помилка у експерименті – і його оголосили ледь не ворогом народу. Причому, є підозра, що якщо б експеримент виявився вдалим, закінчилось би приблизно тим самим. Мовляв, не варто людині брати на себе роботу Бога та створювати життя. Виходячи із того, скільки навколо дебілів, мудаків та почвар, у Бога це теж не надто добре виходить.

Щоб згаяти час, я взяв газету, що лежала поруч на сидінні, та почав її проглядати. Мені згадалося що, судячи із творів сторічної давності, раніше у газетах друкували некрологи. Нині цього нема. Смерть стала нецікавою, втратила будь-яку привабливість. Тепер вона – подія як максимум у чиємусь вузькому товаристві, не більше. Може це і не є дивним. У світі бісових сім мільярдів людей. Пару тисяч туди, пару сюди, яка різниця? Навіть якщо мільйонів. Пишуть чомусь тільки про авіакатастрофи. Це викликає інтерес. Певно, у наш час загинути у літаку – це якийсь особливий метафізичний привілей.

***

Ми на місці. Виходимо. Водій, здається, його звуть Славко, розміщує на педалі зчеплення вовчий капкан. Мабуть, він не довіряє сучасним протиугінним засобам. Ми йдемо між надгробками, уважно їх розглядаючи. Цвинтар старий, тут ховали, коли Нью-Вавилона ще не було й у проекті. Є Адольфи, що народились на початку сорокових років XX століття . Тезки божевільного фюрера Третього Рейху. Смілива заява. Втім, кажуть, що деякі представники місцевої інтелігенції тоді зустрічали націонал-соціалістів як визволителів. Є екзотичні імена та прізвища. Наприклад, Фаїза Девлятшинівна Лєбєдєва. Нехай вона відродиться у щасливому світі.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!