Слава ЗСУ!

Вона ухопилася за ґрати підземної келії тендітними білими руками. Величезний рубін на горлі, здавалося, мінився власним сяйвом.

— То скажіть мені, пане Давосе Лукоморе, і скажіть чесно: чи палає ваше серце яскравим світлом Ра-Гльора? Чи воно чорне, холодне, і його їдять черви?

Вона сягнула крізь ґрати і поклала три пальці йому на груди — наче випробовувала його правдивість крізь плоть, вовну та вичинену шкіру.

— Моє серце, — повільно проказав Давос, — їдять сумніви.

Мелісандра зітхнула.

— Ой, Давосе, Давосе… Добрий лицар лишається чесним до останнього подиху, навіть у пітьмі. Це добре, що ви мені не брешете. Я б знала. Слуги Іншого нерідко ховають чорні серця за веселеньким світлом. Тому Ра-Гльор дарує своїм жерцям силу бачити крізь оману та облуду.

Вона зробила легкий крок геть від цюпи.

— Навіщо ви хотіли мене вбити?

— Я вам розкажу, — відповів Давос, — якщо ви розкажете, хто мене зрадив.

Це міг бути лише Саладор Саан, і все ж навіть зараз Давос молився, щоб зрадником виявився не він.

Червона жінка засміялася.

— Вас ніхто не зрадив, лицарю цибулі. Я побачила ваші наміри у моєму вогні.

«У вогні, кажеш.»

— Якщо ви бачите у вогні майбутнє, то як вийшло, що ми згоріли на Чорноводі? Ви віддали моїх синів вогню… моїх синів, мої кораблі, моїх людей… усе тоді палало, усе згоріло…

Мелісандра заперечливо хитнула головою.

— Дарма ви так про мене, цибульний лицарю. То були не мої вогні. Якби я попливла з вами, битва скінчилася б геть інакше. Але його милість був оточений маловірами, і гонор його виявився сильнішим за віру в бога. За це він був суворо покараний, але вивчив свою науку.

«Виходить, смерть моїх синів — то всього лише наука для короля?» Давос відчув, як губи його стискаються.

— У вашому Семицарстві зараз панує ніч, — вела далі червона жінка, — та скоро знову зійде сонце. Війна триває, Давосе Лукоморе, і дехто скоро дізнається, що навіть жарини у приску можуть запалити велику пожежу. Старий маестер дивився на Станіса і бачив лише людину. Ви бачите короля. Та ви обоє помиляєтеся. Він обраний Господом, він — воїн вогню. Я бачила, як він очолює битву проти пітьми. Бачила у полум’ї. Полум’я не бреше, інакше ви не опинилися б тут. Те саме каже і писане пророцтво. Коли спливе кров’ю червона зірка і збереться темрява, Азор Ахай народиться знову між диму та солі, щоб розбудити драконів з каменю. Кривава зірка вже з’явилася і зникла; Дракон-Камінь — це місце між диму та солі. Станіс Баратеон є Азор Ахай відроджений!

Її червоні очі палали, наче два однакові багаття, сяючи йому просто в душу.

— Ви мені не вірите. Ви навіть зараз плекаєте сумнів у правді Ра-Гльора… та все одно вже служили йому і ще послужите. Я лишу вас поміркувати про усе, що я розказала. Пам’ятайте, що Ра-Гльор — джерело усякого життя і добра. Тому я лишаю смолоскипа тут.

Посмішка, вихор криваво-червоних спідниць, і ось її вже немає. Лишилися самі тільки пахощі та смолоскип. Давос опустився на підлогу цюпи і охопив руками коліна. Миготливе світло смолоскипа омивало його постать, наче вода невеличкого озерця. Коли кроки Мелісандри завмерли вдалині, зі звуків лишилося тільки шкряботіння щурів.

«Лід і полум’я» — подумав він. — «Чорне та біле. Пітьма і світло.»

Давос не міг заперечувати сили її бога. Він сам бачив тінь, що вилізла з черева Мелісандри. На додачу, жриця знала такі речі, яких не мала б знати. «Вона бачила мої наміри у своєму полум’ї.» Добре знати, що Саладор його не продавав, але звістка про те, що червона жінка винюхує його таємниці крізь своє вогнище, неабияк стурбувала Давоса. «Що вона мала на увазі, коли казала, що я вже служив її богові?» Це йому теж не сподобалося.

Він здійняв очі й поглянув на смолоскип. Дивився довго і жодного разу не змигнув, лише спостерігав, як полум’я мерехтить і блимає. Намагався побачити щось за ним, пробити поглядом вогняну завісу і уздріти те, що живе за нею… але там не було нічого, крім самого вогню. За деякий час очі почали спливати слізьми.

Сліпий до божественних істин і втомлений їх пошуком, Давос скрутився на соломі й занурився в сон.

За три дні по тому — точніше, Куліш відтоді приходив тричі, а Пиріг двічі — Давос почув ззовні цюпи голоси. Він негайно сів на постелі спиною до стіни, слухаючи звуки боротьби. Це було щось нове — якась зміна у його незмінному світі. Галас долинав зліва, де нагору до денного світла вели сходи. Звідти чувся чоловічий голос, що благав і гучно репетував.

— …божевілля! — саме гукав чоловік, коли з’явився на виду. Його тягли між собою двоє стражників з полум’яними серцями на грудях. Попереду крокував Куліш, брязкаючи кільцем з ключами, а позаду — пан Аксель Флорент.