Слава ЗСУ!

Так і вийшло, що вельможний Сансин чоловік убрав її в кольори дому Ланістер, стоячи на спині блазня.

Коли Санса обернулася, маленький чоловічок витріщився на неї, стиснувши вуста і зачервонівшись лицем, наче її кирея. Раптом вона відчула сором за свою впертість, розправила спідниці й стала перед ним на коліна, щоб голови їхні зрівнялися.

— Сим цілунком обітую своє кохання і беру вас собі за чоловіка та господаря.

— Сим цілунком обітую своє кохання, — хрипко відповів карлик, — і беру вас собі за дружину та господиню.

Він нахилився уперед, і їхні вуста торкнулися на одну коротку мить.

«Який бридкий» — думала Санса, дивлячись на його обличчя зблизька. — «Ще бридкіший за Хорта.»

Септон високо здійняв кришталь, і на молоде подружжя впало веселкове світло.

— Тут, перед лицем богів та людей, — мовив він, — урочисто проголошую Тиріона з дому Ланістер і Сансу з дому Старк чоловіком та дружиною, єдиною плоттю, єдиним серцем, єдиною душею, віднині й навіки, і хай кара божа впаде на того, хто посміє стати між ними.

Санса мусила вкусити губу, щоб утриматися і не схлипнути.

Весільний бенкет улаштували в малій трапезній. Там було щось із півсотні гостей, майже усі — ланістерівські союзники та поплічники, що приєдналися до тих, які вже були в септі. Санса нарешті побачила Тирелів: Маргерія подарувала їй лише сумний погляд, а коли до палати між своїми Лівиком та Правиком дрібними старечими кроками увійшла Колюча Королева, то й зовсім відвела очі. Елінора, Алла та Мегга рішуче прикинулися, що взагалі її не знають. «Любі подружки» — гірко подумала Санса.

Молодий їв мало, зате пив чару за чарою. Коли хтось підводився з-за столу проказати здравицю, Тиріон уважно слухав, інколи навіть коротко кивав на знак схвалення, та в іншому здавався різьбленим з каменю. Здавалося, бенкет триватиме вічно, хоча Санса не скуштувала ані шматочка від жодної страви. Вона хотіла, щоб учта швидше скінчилася, але й кінця її теж жахалася — адже потім мало відбутися покладення на постіль. Чоловіки нестимуть її до подружнього ліжка, роздягатимуть дорогою, грубо кпинитимуть із того, що чекає її під ковдрами, а тим часом те саме вироблятимуть із Тиріоном жінки. А потім, коли їх скинуть голими на постіль, вони лишаться на самоті… та навіть тоді гості юрмитимуться перед опочивальнею і гукатимуть крізь двері сороміцькі поради. Коли Санса була дівчинкою, звичай постілювання здавався їй захопливо лукавим та збудливим, але зараз, коли справа дійшла до її власного весілля, вона відчувала самий лише жах. Їй здавалося, що вона не витримає, коли з неї почнуть здирати одяг, а з першого ж сороміцького жарту — вибухне сльозами.

Коли заграли музики, вона боязко поклала свою руку на Тиріонову і спитала:

— Чи не розпочати нам танок, мій ласкавий пане?

Тиріон скривився.

— Гадаю, ми вже подарували гостям досить розваги на сьогодні. Хіба ні?

— Якщо така ваша воля, пане чоловіку, — відповіла Санса і прибрала руку.

Замість них перший танок повели Джофрі та Маргерія. «Невже така гидка почвара може так гарно танцювати?» — зачудувалася Санса. Вона часто мріяла, як танцюватиме на власному весіллі, де всі очі будуть прикуті до неї та її прегарного чоловіка. У її мріях усі гості радісно посміхалися. «Ось і моє весілля. Та на ньому не посміхається навіть мій чоловік.»

Скоро до короля та його нареченої приєдналися інші гості. Елінора танцювала зі своїм молодим зброєносцем, а Мегга — з принцом Томеном. Пані Добромир, чорнява та чорноока мирійська красуня, вихилялася так звабливо, що скоро на неї заглядалися вже усі чоловіки в палаті. Пан князь та пані княгиня Тирел рухалися поважніше, як личило їхньому високому станові. Пан Кеван Ланістер попрохав пані Янну Фосовей, сестру князя Тирела, вшанувати його честю. Мерійка Журав стала у пару до князя-вигнанця Джалабара Ксого, що у своєму пір’ї сліпив очі барвистою пишнотою. Серсея Ланістер спершу станцювала з князем Рожвином, тоді з князем Рябином, і наприкінці — з власним батьком, який рухався з мовчазною похмурою вишуканістю.

Санса сиділа, склавши руки на колінах, спостерігала, як королева пересувається палатою, сміється, струшує білявими кучерями. «Вона їх усіх зачарувала» — похмуро подумала дівчина. — «Ненавиджу.» І відвела очі туди, де у парі з Донтосом витанцьовував Місячок.

— Пані Сансо! — Коло помосту виник пан Гарлан Тирел. — Чи не вшануєте мене ласкою? Звісно ж, зі згоди вашого пана чоловіка.

Бісові очі різних кольорів звузилися.

— Моя пані дружина може танцювати, з ким забажає.

Можливо, їй слід було лишитися коло чоловіка. Але ж так кортіло танцювати… а пан Гарлан був братом Маргерії, Віласові, а ще — її Лицареві Квітів.